Розділ 10

Ліна буквально сяяла у звабливій шовковій сукні. Приталений силует, манливе декольте… Вона ніколи не почувалася настільки фатальною.

Сьогодні сама спокуса обрала її своєю улюбленицею.

Дівчина швидко спускалася сходами. Унизу на неї вже чекали Марк і Макс.

Але Корнієнко, схоже, очікував фурору зовсім не від неї.

Коли Ліна майже наблизилася до хлопців, Марк одразу показав їй знак схвалення. А холодний спадкоємець стояв до неї спиною.

— Моя дівчинка! — підбадьорливо вигукнув Марк.

І саме в цю мить Макс обернувся.

Погляд — як блискавка. Миттєвий шок… і знову звична холодність.

До них підійшла Олеся й одразу, за звичкою, кинулася Максиму на шию. Але її настрій швидко зіпсувався, щойно вона роздивилася сукню Ліни. Олеся скривила ніс.

— Марк, вона ж коштує більше десяти тисяч доларів! Ти з глузду з'їхав купувати їй таке вбрання?! — прошипіла вона.

— Справжні діаманти мають блищати, — недвозначно відповів Марк.

На Олесі теж було вишукане вбрання, але до ефекту «вау» воно все одно не дотягувало.

А Ліна сьогодні мала всі шанси стати королевою вечора.

Коли всі вже мали сідати в машини, Макс раптом смикнув Ліну за лікоть.

— На хвилину. Без зайвих свідків.

Він відвів її убік.

— Скажи Марку, що ти нікуди не їдеш, — погрозливим тоном почав він.

— І що я йому скажу? Він подарував мені цю сукню.

Хоча це ти, Максе, мав би мені її купити після того, що я насправді для тебе зробила, — подумала Ліна.

— Мені байдуже. Ти нікуди не їдеш.

Макс знову шарпнув її за руку.

— Я поїду. І крапка!

Ліна вирвалася з його хватки.

— Ти не розумієш! Це небезпечно. Саме тому я переховую тебе у своєму маєтку. Це дуже ризикований крок.

— Я не пачка доларів, яку можна закрити у сейфі! Я людина, Максиме. Зрозумій це нарешті. Я буду обережна. Там будуть твої люди, охорона. І зрештою, зі мною буде Марк. Йому можна довіряти.

Вона благально подивилася йому в очі.

— Тільки не кажи йому, що ти мій поручитель.

— Але він твій друг. І він точно не зможе претендувати на твій спадок. Лише твої родичі…

— Нікому не можна вірити.

Голос Макса став різким.

— Ти зараз їдеш на банкет у справжній тераріум. Там буде людина, яка хотіла мене вбити. Якщо вона дізнається, хто ти, наступною ціллю станеш ти.

Він зробив паузу.

— Тому будь обережна.

І саме тоді Ліна вперше почула в його голосі щось, чого раніше там не було.

Піклування.

І ще щось.

На банкеті Ліна впевнено тримала Марка за руку. Він обсипав її компліментами, знайомив із родичами Максима, колегами та партнерами, які прийшли переконатися, що Корнієнко ще живий.

Сам Максим весь вечір залишався десь на її горизонті.

І не зводив із неї очей.

Здавалося, він дедалі сильніше налягав на алкоголь.

Ліна почала через це хвилюватися. Після перенесеної травми йому категорично не варто було так багато пити.

Раптом Максим піднявся на сцену.

— Хочу попросити хвилину уваги.

У залі стихли розмови.

Зараз мала прозвучати промова, заради якої, власне, і зібралися всі гості.

— Я хочу підняти цей келих за подарунок долі. За ту, яка одного трагічного дня стала для мене янголом-охоронцем і вирвала мене з лап смерті.

Максим подивився на Олесю.

— Олеся! Доки я живу, я робитиму для тебе все.

Гості вибухнули оплесками.

Олеся стояла в центрі залу з виразом абсолютної переможниці.

Максим дістав невелику коробочку.

Відкрив її.

На оксамитовій підкладці сяяла каблучка.

— Ти вийдеш за мене?

Зала вибухнула новою хвилею емоцій.

Привітання. Оплески. Усмішки.

А Ліна мовчала.

Вона взяла серветку й швидко витерла сльози несправедливості.

Несправедливість, що боліла іскрами.

Усе, що Максим говорив Олесі, мало б належати їй.

Хоча б одне «дякую».

Хоча б погляд.

Але ні.

Раптом Максим хиткою ходою попрямував просто до неї.

— Ліно… До речі, ти ж теж була тієї ночі в лікарні?

Ліна затамувала подих.

— Так.

Невже зараз вона теж почує від нього хоча б сухе «дякую»?

— Дякую тобі.

Він підняв келих і залпом випив.

Ліна завмерла.

Але наступні слова вдарили сильніше за ляпас.

— Дякую, що не заважала Олесі мене рятувати.

Максим злорадно засміявся.

Ліна відступила.

Їй раптом стало важко дихати.

Вона підійшла до Марка, шукаючи хоча б якоїсь опори.

— Поцілуй мене, — солодко прошепотіла вона йому на вухо.

Марк здивовано подивився на неї.

— Що? Ти справді цього хочеш?

— Так. Поцілуй мене. Просто зараз.

Ліна першою обхопила руками його шию й притиснулася до нього.

У цей поцілунок Ліна вклала всю свою образу, біль і ту пристрасть, яку так довго змушувала себе приховувати.

І цей поцілунок побачив Максим.

Він стояв лише за кілька метрів від них.

Келих випав із його руки й розбився об підлогу.

Наступної миті Максим уже був біля Ліни.

Він різко висмикнув її з обіймів Марка й майже силоміць потягнув до вбиральні.

— Максиме, що ти робиш?!

Він штовхнув двері кабінки й притиснув її до стіни.

Кулак глухо вдарив по стіні поруч із її головою.

— Що ти собі дозволяєш? — прогарчав він.

Ліна спробувала відштовхнути його.

— А що я собі дозволила? Поцілунок із Марком? Що з тобою?

Вона вперто дивилася йому в очі.

— Я всього-на-всього твій поручитель. Не власність. Я — твої гроші. Але спати я можу з ким захочу і коли захочу.

— Ліно…

— Що?

Вона спробувала звільнитися, але Максим не відступив.

Його погляд ковзнув по її обличчю, губах, оголеному плечу.

Злість, алкоголь змішалися в ньому в щось небезпечне.