Розділ 7

Ліна стояла біля вікна своєї наглухо зачиненої дорогої кімнати. У подвір’ї заміського маєтку з’явилися дві постаті. Макс та Олеся. Ставши особистою медсестрою такого спадкоємця, Олеся доклала всіх зусиль, щоб стати до нього якомога ближчою. І в неї це добре виходило. 

Ліна прикусила губу. Корнієнко обіймав Олесю  так, ніби ще трохи — і зробить їй пропозицію. Вони весело сміялися, щось обговорюючи. Напевно, майбутній банкет. А Ліна — справжня рятівниця цього чоловіка — сиділа замкнена у кімнаті, наче злодійка.  

Наче крадійка.

Дівчина різко вдарила долонею по склу.

Я не дозволю Олесі насолоджуватися плодами моєї роботи.

Вона розвернулася й вийшла в коридор. Охоронець біля дверей мовчки провів її поглядом.  Ліна спустилася на перший поверх. Цього разу вона не збиралася просити дозволу. Вона сама збиралася його взяти.

Дівчина зайшла до вітальні саме в ту мить, коли Макс та Олеся закінчили розмову.  Корнієнко побачив її. Посмішка миттєво зникла з його обличчя.  На зміну їй прийшла відверта огида.

— Я теж хочу сьогодні бути присутньою на банкеті, — випалила Ліна.

Макс навіть не відповів.

Але Олеся вже встигла посміхнутися.

— Ліно, це святкування на честь одужання Макса. Ти тут ні до чого.

Вона зробила крок до дівчини.

— Ти пальцем не поворухнула, аби врятувати його тієї ночі. Навпаки — вкрала його гроші.

Ліна стиснула кулаки.

— Ти невдаха, яка вміє лише забирати чуже, — солодко додала Олеся.

Ліна відчула, як усередині все закипає. Ще трохи — і вона скаже їй усе. Про ту ніч.

Про Макса. Про те, хто насправді тримав його за руку, коли він був між життям і смертю. Але вона стрималася. Не зараз.

— Я не власність Максима, — твердо сказала Ліна. — І якщо він так переживає за свої гроші, нехай забирає їх хоч зараз. Вони мені не потрібні.

Яка ж ти, Олеся, брехуха.

Ти зараз звинувачуєш мене саме в тому, у чому грішна сама.

Ліна подивилась на неї.

— І взагалі, я теж заслужила бути на цьому святі.

Олеся здивовано підняла брову.

— Ти?

— Саме я. Адже завдяки моїм дозволам оплачуються рахунки за цю масштабну вечірку.

Ліна ледь усміхнулася.

— Не забувайте, у чиїх руках зараз гроші.

У кімнаті запала тиша. Олеся пирхнула. А Макс нарешті вирішив втрутитися.  Він повільно підійшов до Ліни.

Ще крок.

Іще.

Зупинився зовсім близько.

Ліна відчула його подих на своїй шкірі.

— І що ти зробиш? — тихо запитав він.

Його погляд ковзнув по її обличчю.

— Овечко?

Ліна не відступила.

Хоча серце шалено калатало.

Вона чудово розуміла, що він робить.

Це перевірка.

Максим хотів психологічно зламати її. Показати, хто тут господар. Хто контролює ситуацію.  І, можливо, саме тому вона не дозволила собі відвести погляд.

— Я дозволю тобі піти разом із нами, — сказав Максим.

Пауза.

— Але ти маєш мене добре попросити.

Ліна ледь примружилася.

— Як саме ви хочете?

Максим усміхнувся.

Не тепло.

Не весело.

Знущально.

Він засунув руки в кишені й трохи нахилив голову.

— Ставай на коліна.

Ліна завмерла.