Розділ 3

— Ти нікчемна медсестра, що ти наробила?! — кричав і кричав Геннадій Степанович.

Дівчина сиділа за його столом і вперше його не боялася. Їй здавалося, що хоч раз у житті вона зробила щось дійсно важливе — врятувала страшенно гарного незнайомця.

— Ти розумієш, що я щойно оперував якогось голодранця з вулиці, від якого не отримаю ні копійки?!

— Я його реанімувала, тому що кожна людина має право на допомогу незалежно від статків. І ви, Геннадію Степановичу, давали присягу, як і я.

— Залиш цей дитячий садочок у стінах медичного факультету. У лікарні реальне життя! Так, я мусив його рятувати, бо ти його реанімувала. І я мав це зробити, бо сів би у в'язницю. Але подумай, що ти зробила. У цього хлопця попереду важка й дороговартісна реабілітація. І ти думаєш, що лікарня буде оплачувати її за твої примхи? Тому він усе одно помре, але завдяки тобі — на тиждень пізніше.

Ти порушила мій наказ і протокол. Ти звільнена без обговорень! І я звільню тебе за статтею. І про освіту хірурга забудь — назавжди!!! — у Геннадія Степановича від люті виступили крапельки поту на чолі.

У цей момент до кабінету завідувача зайшли двоє чоловіків, одягнених у дорогі ділові костюми, які явно не вписувалися в обшарпані стіни лікарні.

— Ми з приводу вашого пацієнта — Максима Корнієнка.

— Ви, напевно, помилилися лікарнею. У нас немає пацієнтів, які могли б мати таких впливових людей, як ви, — усміхнувся Геннадій Степанович.

— Максим Корнієнко — хлопець, якому ви щойно робили операцію після ДТП.

Геннадій Степанович шоковано встав із-за столу.

— Максим Корнієнко — єдиний син засновника KORN Energy Group, однієї з найбільших приватних енергетичних компаній країни. Ми приїхали забрати його до приватної клініки.

— Не може бути… — прошепотів сам до себе Геннадій Степанович.