***

***

За якихось двадцять хвилин Мирон і Юля, уже стомлені ще більше, сидять біля намету, який розкладали самотужки.

— Уже темніє, — зауважила Юля.

— Я їсти хочу. Он уже вечеря накрита і всіх туристів запрошують. Вогнище розпалюють, — чоловік думає про майбутні веселощі.

— Сподіваюся усе буде добре, — жінка мовила в голос.

— Та ти не хвилюйся, що може бути не так? Зараз підемо, повеселимося, відпочинемо. Щось ти у мене зажурена. Не бійся, нічого не станеться. Я ж душа компанії, ти ж знаєш. Зі мною тобі нічого не має бути страшно. Ходімо уже, — подає дружині руку, підбадьорує.

Жінка не охоче йде із чоловіком. Уже за декілька метрів від кемпінгового місця, вони вийшли на простору галявину, де палає велике вогнище. І навколо нього розстелено покривала, на яких розставлені тарілки із їжею. Явно більшість туристів не очікували такого застілля.

— А де ж столи та стільці? — почулося неподалік жіночий голос.

— Це ж природа. А ви що хотіли? Як у дитинстві, — жваво додав Мирон. — Ми от із дружиною так і познайомилися. Нас запросили відсвяткувати біля річки день народження друга, от ми уже разом сімнадцять років святкуємо, — чмокнув свою Юльку у щічку. Жартує далі: — Хто знає, можливо хтось тут своє щастя знайде!

— Все може бути. Якщо Болотяник та гігантські риби нікого або ніщо не вкрадуть, — почувся голос із компанії молодиків, які уже частуються застіллям. От тоді Мирон і зрозумів, хто буде його компашкою.

— Хлопці, ви нас із Юлею приймете у своє товариство? — вказує на жінку, а потім моститься біля гультяїв, які раді новому знайомому.

Юля стоїть осторонь та намагається не піддаватися хвилюванню через пошуки нового приятельства для гулянки. Та й шкодує вона уже про те, що згодилася на вмовляння тітки Олени звозити чоловіка у тур «The Mysterious Ten». «Казала, що після цієї подорожі він на чарку налягати перестане, а він уже й нових товаришів шукає. Як тільки мені пережити усі туристичні локації з ним?» — думає стомлена долею і часом жінка.

— Юлю, не стій там, тут і для тебе місце є, — вказує Мирон на частину вільного покривала.

— Так-так, іду, — не охоче вмощується біля чоловіка.

— Ну що, за знайомство? — вигукнув перший, а всі інші підтримали.

З цього усе й почалося, коли привабливий чоловік перетворюється на свиню у людській подобі. Чарка за чаркою і веселощі переростають у запеклу суперечку та взяття один одного «на слабо», так би мовити.

Спочатку усе почалося із того, що гітара передавалася із рук у руки усім тим, хто хоч якось уміє на ній грати. Потім музику увімкнули у колонках та розпочалися танці. Туристи зовсім забулися для чого вони тут і — що найбільше Болотяні та чарівні істоти не люблять такої гульні та порушення спокою своєї місцини. Та й і це не було кульмінацією вечері, оскільки нічого не трапилося, а туристи, нагулявшися, розпочали розходитися по місцях відпочинку. Залишилися найвитриваліші. Звичайно Мирон не є тим, хто залишає гульбище на самому піку — скоріше навпаки, завершує його. Уже і Юля неодноразово намагалася забрати його від нових побратимів, але марно.

Коли всі майже розійшлися на відпочинок, а час перевалив далеко за північ, біля майже погаслого вогнища із пляшкою розпочатого віскі сидить на пеньку Мирон та ще один такої ж витримки. Про щось сперечаються.

— Ти боїшся?! — каже один чоловічий голос.

— Я? Та я ніколи... Я ж не слабак, — віднєкується другий.

— То скупаймося тут. Перевіримо чи живуть у цьому озері уявні страшилища. Чи страшно? — перший провокує. — Бо я відчуваю, що хтось за нами слідкує.

— Мені не страшно. Я не боюся. Ось зараз перший і скупаюся, а ти за мною. Чув. Ще побачимо, хто із нас боягуз! — розсердився Мирон, роздягається йти до озера. — Я всім доведу, що озеро Хропотова — це вам не хухри-мухри, я от із тими рибами й Болотяниками ще й потоваришую, ось побачиш.

Нізвідки взялася Юля, яка не змогла умовити чоловіка повернутися у намет, тому ще пару годин назад покинула розваги та відпочивала у наметі, а тут почула недолугу сварку, тому вирішила ще спробувати утихомирити чоловіка, щоб біди, не дай Боже, не накоїв. Вона ж намагалася відпочити, тільки ніколи не може змусити себе не хвилюватися та піддатися сну, допоки чоловік не вляжеться поряд. Іноді так може пройти й ціла ніч. От і вчасно цього разу наважилася втрутитися у дискусію та забрати коханого спати, але не все так просто.

— Мироне, ти куди? Не треба! — взяла чоловіка за руку.

— Юлю, іди спати! Я знаю, що роблю. Ось побачиш, усі міфи та легенди про інші світи розвію. Я на гостину до самого Болотяника завітаю! Нехай знають, хто такий Мирон! — відштовхнув жінку у бік та подався у воду.

— Ну що! Бачив?! Нікого тут немає. А ти про всілякі там світи говориш. Вигадки та й годі, — зайшов по пояс у воду, і вихваляється до нового знайомого. — Станіславе, іди сюди. Поплаваємо.

Другий чоловік теж роздягнувся уже та намірився йти у воду. Як несподівано Мирон почав тонути: — Рятуйте! Воно мене спіймало! Рятуйте! — вигукнув та зник під водою.

Ошелешений Станіслав, ніби остовпів від побаченого, адже гігантська рибина показала свій хвіст та зникла під водою так, як і новий товариш.