І. Озеро Хропотова.

І. Озеро Хропотова.

Ось уже низенька, худенька блондиночка років тридцяти п'яти й високий, видний, спортивної статури чоловік років сорока подорожують у задушливому автобусі, який має досить привабливу назву «Мальва», але їде по не дуже привабливій місцевості зі звивистою дорогою. У автобусі задушливо та спекотно, запах перегару від партнера Юлі тхне на пів автобуса. Але ж передчуття феєричних пригод із Водяниками та рибами у людський зріст неабияк заохочує подорожувати далі. Усе б нічого, якби Миронові не пересохло горло і він намагається знайти хоч якогось друга по чарці, бо ж разом веселіше, а він душа компанії.

Юля намагається не бовкнути зайвого, бо й так заманила чоловіка у тур лише з умовою здобуття нових знайомих та цікавого досвіду.

Уже за якихось пів години гід оголосив: — Шановні відвідувачі! Ми наближаємося до неймовірної та загадкової туристичної локації, яка має назву «Озеро Хропотова» або його ще називають «Вікнина», мабуть, таку назву здобуло через портали в інші світи, так люди кажуть. Воно знаходиться у селі Хропотова що на Хмельниччині. Чимало химерних історій та чуток ходить про це озеро, але ви ж усі не із боягузів, тому раді вас вітати на цій туристичній локації.

— Так, ми нічого не боїмося. Нам би ще чарчину-другу і тоді точно нічого не страшно, — пожартував Мирон. Весела компанія, яка сидить позаду жваво підтакнула та весело зареготали.

— І вечеря біля вогнища буде. Як тільки розмістимося на нічліг, то відразу можна й вечеряти. Гуляння на свіжому повітрі нікому не завадить, — заохотив присутніх провідник.

Юля зробила невдоволений вигляд і тихцем утупилася у вікно, обдивляючись дерева, які миготять одне за одним. Уже втомилася суперечити чоловікові. «Нехай буде як є. Якщо нічого не вдасться із цим туром, то буде останньою крапкою у житті цих стосунків», — міркує жінка та вкотре вмовляє себе дати спокій чоловікові.

Ось уже через декілька хвилин транспорт зупинився біля невеликого озера, яке мало б бути наповнене відпочивальниками й тими, хто охоче плещеться у воді, але на превеликий жаль немає охочих відчути на собі містичні перипетії та позлити усіх мешканців, які є володарями озера.

— Зараз би зануритися у прохолодну водичку, — жартівливо зауважив Мирон, спускаючись з останньої сходинки автобуса.

— Кажуть, що це озеро Хропотова не замерзає ні влітку, ані взимку. Дуже багато легенд ходить про цю місцевість, — сказала якась жіночка до подруги.

— Я чула, що тут люди зникають, а потім з’являються через скількись років, а ще кажуть, що тут риби у людський зріст і Болотяники затягують своїх жертв у свої володіння, викрадають речі та навіть автомобілі, — друга жінка додала, що чула від інших.

— Дівчатка, ви що боїтеся? В озері під водою є портал в інший світ, але я не дозволю вас образити, — Мирон жартівливо підійшов ззаду до жінок. Ті від несподіванки аж підскочили.

— Ой! Іди куди йшов, ми якось без тебе обійдемося, — сердито буркнула одна із подруг.

— Ну, як знаєте. Ще зустрінемося. Юлю, йдемо розміщуватися на нічліг, а потім вечеряти, бо щось давно краплі в горлі не мав, — буркнув Мирон до дружини, яка завжди мовчить та покірно слідує за чоловіком.

— Дорогі відпочивальники, розміститися можна на декілька ночей у жителів села Хропотова, вони раді відпочивальникам. О, для найбільших сміливців є неймовірна пропозиція: заночувати у нашому кемпінговому поселені, у наметах, — оголосив організатор туру.

— Ми хочемо! — вигукнув Мирон та розпихаючи чергу рвонувся до провідника, щоб не проґавити вільного намету. — Але я з дружиною, можна? — тягне Юлю за руку, щоб не загубилася у натовпі, бо хто ж тоді буде йому догоджати. Чоловік звик, що його «сужена-ряжена» усе стерпить. «Мабуть, любить», — час від часу замислюється над покірністю дружини.

Юлі не дуже подобається така ініціатива, але розуміє, що поки Мирончик тверезий, то вона у безпеці, а тільки він хильне чарку, то все їй згадає.