Розділ 71 “Перемогти ворога – подолати себе”

Яскраве світло по троху втихало. Ставало темно й тихо. Вільям відчував, як поверхня та його реальність стають ближчими. Фактично він відчував, що знову є тим самим Вільямом, який нічого не боїться, а завжди йде до перемоги. Коли ця сила була в його руках уперше, він розумів тільки момент сьогодення. Він думав, що найбільший ворог — це Мейрфрейт. Як же він помилявся, вважаючи, що всі біди та зло викличе саме той, кого він подолав вісім років тому!

А якби він тільки знав, що його найбільший ворог — він сам, інша сторона його душі. Та сторона, яку переміг Ритм…

Тим часом усе навкруги розвиднілось, і Вільям бачив, що стоїть на даху одного з хмарочосів Вальфарарео, звідки відкривається вид не лише на все місто, а й на його найвищу споруду — Хмарочос Безмежності, чиє блакитне сяйво на фоні пурпурного горизонту виглядає заворожуюче.

– Я бачу, твій час настав… – мовив той, хто стояв на краю даху, дивлячись просто на хмарочос. Його тон був Вільяму добре знайомий, так само як і клешні-леза замість рук у цього типа.

– А твій час скінчився! Невже ти думав, що ми не знайдемо рішення, як усе змінити? Чи тобі здавалося, що лише одна людина має таку ж здатність? – Фейліх обернувся, і дві яскраві цятки вп’ялися в обличчя Баєрса, виказуючи гнів, що просто неможливо було передати словами.

У цьому океані жорстокості та гніву можна було чітко розрізнити багатьох людей: і Генріха, і Координатора, і велькнера… Там були всі ті, хто бажав влади, зла та знищення всіх, хто стане на його дорозі. І що з того вийшло? Всі вони мертві. Всі вони заплатили за те, що накоїли. Кожен із них уже далеко на іншій частині Безмежності, але той, кого вони всі разом привели у цей світ, виявився не просто сильнішим і жахливішим, а ще й реальнішим за них усіх, узятих разом! Це було зло в чистому вигляді, що формувалося в душі того, хто мав достатню душевну енергію, аби весь час із ним боротися до останньої краплі віри. Зло виснажило практично безмежний резервуар волі та сили Філіпа, посівши його місце. Воно перемогло свого головного супротивника, який завжди був сильнішим за Вільяма, доки не зник. Хтозна, яка сила тепер у цьому тілі без душі. Можливо, вона сильніша й від самого Філа, бо не відає меж, бо її створив Ритм у всій своїй красі.

Кіберлеза засяяли яскраво-помаранчевим сяйвом. Через перенавантаження з них просто на землю полився Клетвер, якого Фейліх мав бездонні запаси.

Він наближався, готуючись до удару.

Вільям востаннє подивився на власні руки, що сяяли тією ж яскраво-помаранчевою силою, але з дещо світлішим відтінком. Він теж побіг уперед, знаючи, що за мить випробує нову версію себе на практиці.

Відстань між ними скорочувалася, а напруга зростала. Енергетичні поля навколо почали не витримувати, внаслідок чого в трьох найближчих кварталах вибило світло. Енергія міста ж почала поводити себе ще дивніше: екрани почали блимати, а голограми — деформуватися та вигинатися, то здіймаючись кудись угору, то падаючи вниз.

Вільям стрибнув, розуміючи, що за мить доведеться завдати удару. У польоті швидким помахом руки він викликав світловий меч, що з надпотужним вибухом розітнув повітря й навалився на два кіберлеза Фейліха.

Обоє тиснули щосили, напружуючи всі ресурси, аби повалити супротивника, але їхня зброя не змістилася ані на сантиметр, так і залишившись у початковому положенні.

А от навколо все змінювалося куди швидше: зорельоти почали виходити з ладу, втрачаючи координацію та падаючи додолу. Будинки спалахували, адже вся галактроніка не витривала перевантаження.

Хмарочоси загорілися галактронним світловим вогнем, що шипів і поводив себе геть інакше, ніж справжній вогонь: він міг загорітися в одному місці та під дією незрозумілих сил переміститися вже на геть інше місце за лічені секунди. До того ж він не «горів» у звичному нам явищі, а вибухав стовпами й знову зникав у невідомість.

– Я закінчу почате! Ніхто й ніколи не зупинить мене, а ті, хто встануть на моїй дорозі, будуть знищені! – Фейліх підлетів угору, а всі енергетичні потоки тієї ж миті полетіли в його бік, утворивши навколо нього тришаровий щит. Струмені енергії, що летіли з нього в різні боки, тепер спроєктувалися в одну точку — на Вільяма, який тієї ж миті сам змоделював собі галактронний щит, на який щосекунди падали тисячі стріл, намагаючись розбити його всіма можливими й неможливими засобами. З його лоба ріками стікав піт, а обличчя було скорчене в безмежній напрузі, незрозумілій жодній іншій людині. Він тримав на собі всю енергію Вальфронії, якою керував Фейліх, збираючи її з зорельотів, хмарочосів, рекламних баннерів, приладів та навіть Гінверту!

Фактично він скерував усі запаси Клетверу, аби тільки зламати Вільяма будь-якою ціною.

У такому страшному стані хвилини тягнулися годинами, але буря все тривала й тривала. Стріли летіли й летіли вже мільйонами, а розрізнити їх було вже нереально. З боку це виглядало вже не як обстріл, а як тиск якимсь величезним об’єктом, що наче один величезний енерго-порив розбивався об щит Баєрса.

Вальфарарео розривало на шматки. Споруди, які трималися лише на енергетичних подушках, валилися додолу, у той час як на вулицях уже панувала паніка. Повітряне метро спинилося, а деякі його гілки почали руйнуватися, не витримуючи перенапруження системи.

Всі підстанції імперії, що тепер живили силу Фейліха, почали відмовляти, проте сам володар не спинявся, із якимсь небаченим азартом продовжуючи шалено тиснути.

– Це не кінець! Ні! Це початок нового, великого й невблаганного кінця! Нехай цей світ пізнає весь той біль, із яким я жив роками! – Стріли полетіли вже з подвійною силою, а Вільям відчув, як він починає зміщуватися до краю даху. Його втома вже не знала меж, але щось у ньому вперто не давало просто взяти й спинитися. Він прагнув хоч би й померти, та не відступитися. Вільям мав ту саму сліпу віру, що й Філіп. Він знав, що робить; знав, навіщо робить; знав, яка його справжня робота і що вона насправді принесе. Він бився не з люті, а з бажання помсти. Він бився не з Філіпом, а за Філіпа. Він бився не проти Кларка, а проти всіх тих, хто зробив його таким. Він бився з трьома його головними ворогами, що отримали нове життя в тілі свого колишнього ворога.