Розділ 68 “Світова тиша”

5 серпня 2104 року

Тихо було навкруги, дуже тихо. Можна було б навіть подумати, що сам час зупинився на одному місці, не бажаючи далі крокувати в майбутнє. Нове майбутнє, дійсно, було дуже сумнівним у довгостроковій перспективі, але що врешті-решт у наші дні може бути певним? Ще вчора всі хилилися перед «нездоланною» Вальфронією, чекаючи на людину, що змінила світ. Сьогодні ж ця людина посіла місце Вальфронії та контролює всю систему галактик Дельта. Ця людина нічим не краща за вальфронських вальфнерів, але цього ніхто не помічає… Ілюзія… Цей світ на них і тримається. Фактично його опора і каркас — це бажання людей, якими ілюзії й маніпулюють, то задовольняючи наші потреби, то показуючи нам істину.

Так само і Фейліх — він контролює Безмежність, побудовану на ілюзіях, а отже, й здатен їх творити. Він роками вивчав їх, намагався підкорити, а потім зрозумів, що з ними можна лише співіснувати. Неможливо підкорити саму Безмежність, її можна тільки використати в обмін на свою душу. Це й відображало Хантера. Це й змінило його, повернуло в тіло Генріха Андера. Він стільки думав про ті дні, коли Генріх був щасливим, що врешті-решт втратив почуття реальності. Він забув, ким є насправді. Він перестав вірити в себе, в майбутнє. Він втратив себе, використавши свої сили не так проти Вальфронії, як проти цього світу. Філіп програв цю битву, а Генріх виграв. Філіпа Ритм вбив, а Генріха — підняв із мертвих. Ритм Життя змінив самого Філіпа. Він збудував перед ним високий паркан, щоб перевірити сили Філіпа: чи здатна вона, тобто єдина і найсильніша духом людиною, пройти через гострі шипи тернистого шляху долі. Ритм прагнув запанувати у світі, де його бояться, шукають з нього виходу, віддають йому себе… Лише за таких умов він живе й розвивається. Лише у світі жорстокості та влади, збудованому втраченими людьми.

Багато хто вірив, що найбільша світова загроза — це Вальфронія, держава, у якій Ритм вічно отримував додаткову енергію для життя, висмоктуючи її з Тіньових. Але з часом цей світ настільки звик до культу ненависті, що це поняття буквально розчинилося. Всі сприймали його як належне, а отже, й не бачили у ньому нічого особливого. Емоції гасли. Гасла й енергія боротьби та болю. Якби Ритм не знайшов би способу негайно повернути до себе колишню увагу, то через роки зник би взагалі. Тоді б розвалилася і система відродження Тіньових — вони б просто зникали з цього світу, переходячи у новий, а не віддавали свою енергію у кожному новому втіленні цього світу. Боротьба Омеги й колишнього, менш радикального, ніж зараз, Тетраеля розвалила б імперію зсередини. Так би й зникла та незламна машина страху. Так би з'явився новий, кращий світ. Розуміючи це, Ритму довелося знову скористатися тією самою людиною, що вже змінила цей світ. Саме Ритм пробудив Філіпа зі столітнього сну, щоб врятуватися, бо він добре знав — Хантер теж бажає жити…

Тепер же обоє були задоволені: Фейліх — владою, а Ритм — енергією, яку виділяли люди, надихаючись тиранічною персоною нового вождя. Після довгих років війн та жорстокості цей світ занурився у спокій, який однак теж був лише ілюзією. Неважливо, що люди бачать. Важливо лише те, чим вони живуть і що вони відчувають…