Розділ 66 “Поштовх у прірву”

12 лютого 2104 року.

У просторій круглій кімнаті за ідеально круглим столом сиділо дев'ятеро – усі суворі та дещо напружені. Кожен дивиться на іншого з неприхованою злобою, ніби це він винен у тому, що сталося.

Тьмяне освітлення та силуети Вартових біля входів до зали доповнюють цю апатичну картину тих, хто вже втратив будь-яку надію, але ще не визнає цього. Принаймні перед іншими. Тим паче момент – дійсно значущий. Можна навіть сказати – визначний.

Вперше за багато років за одним столом сидять представники Омеги та Вальфронії – двох заклятих ворогів, змушені об'єднати свої сили в цю непросту хвилину, хоч як би парадоксально це не звучало. Вони всі шукали людину, що змінила світ, прагнучи скористатися її привілеями, але ані на мить не задумалися, що саме своїми пошуками її й пробудили, своїми діями наситили її душу бажанням помсти, своїми амбіціями відродили її темне “я”.

– Сьогодні ми втратили контроль над останньою Територією Тіней. Після запеклого протистояння та величезних втрат Тіньових і сама Територія, на якій колись жив Філіп, тепер у руках революційних сил. – Баритоном промовив один вальфронський генерал із пишною рудою бородою.

– Крім того, ми втратили практично всі підконтрольні раніше галактики. Тільки метрополія досі тримається… – На цей раз говорив уже інший полководець – командувач міжгалактичного флоту імперії або просто Рон, як його часто звали у вищих кругах.

Після його промови всі обличчя повернулися у бік Енвера та Вільяма, які обоє сиділи нерухомо, дивлячись в одну точку, наче статуї, що виражають глибоку задуму.

– Ми робимо все, що можемо, але сили Омеги не здатні зупинити Тетраель, посилений мільярдами добровольців з усього світу… – Сумно промовив Енвер і перевів очі на стіл, який тієї ж миті перетворився на величезну карту-голограму.

– Усі східні, західні та південні райони Вальфронії вже втрачено, і фактично тепер його головна мета — центр, саме серце групи галактик Дельта — Вальфарарео.

Саме тому я пропоную перетягнути ваші стратегічні резерви з південного заходу, де вдалося придушити всі повстання, та надіслати їх сюди, – на екрані неподалік від столиці червоним заблимала одна з планет. – Кордо. Ось сюди варто надіслати основні сили… – Навколо здійнялася справжня буря – декілька вальфронських генералів підскочили з місць, протестуючи запропонованому рішенню. Один перед іншим вони все кричали щось та махали руками так, ніби хтось запропонував їм капітуляцію.

– Я, звичайно, розумію, що ви хочете будь-якою ціною зупинити Тетраель і врятувати наш “Центр Світу”, та це сильно виснажить наші спроможності! – Генерал з пильними сірими очима та лисиною на голові говорив тихо й чітко, на відміну від інших – саме тому Енвер звернув увагу саме на нього. Його обличчя вирізнялося з-поміж інших своїм спокоєм – здавалося, його власник зовсім ні за що не переймається, а живе тільки одним днем.

– Вони просто хочуть максимально послабити нас, а згодом скинути! – Перебив старий Рон. – Я воював з Омегою пів життя і не дозволю їм розпоряджатися тими резервами, які ми будували століттями!

– Заспокойтеся, всі! – Всі перевели очі на Вільяма, який спершу почервонів від такої уваги на собі. – Я добре знаю Філіпа, і мені здається, що він не спиниться ані на Вальфарарео, ані на повному знищенні МАДР, ані будь-де взагалі.

Тепер він має, окрім своїх нових сил, ще й безлімітний запас Клетверу. Він буде жити вічно. Жити, аби захоплювати все нові й нові планети, галактики, міжзоряні системи… Він за півтора місяці захопив стільки, скільки ви завоювали тисячоліттями! Його Слова піднімають мільярди своєю дією на мозок. Ви ледве стримуєте просування його військ у метрополії, доки він масштабує свої резерви для нових війн, при цьому не зупиняючись ні на мить. Він небезпечний не так своєю армією, як енергією, що тепер рухає Тетраелем.

– І яка ж сила тоді зупинить цю енергію?

– Лише рівносильна їй. – Відповів Енвер.

– Але де, чорт забирай, знайти таку енергію?! – Не вгамовувався Рон, нервово походжаючи кімнатою.

– Тільки енергія, рівносильна його енергії, здатна зупинити все. Його армія тримається на цій енергії, і якщо ми знайдемо таку силу, що виявиться рівною його міці, контроль буде втрачено. Саме енергія, що йде з самого центру його душі, надає солдатам надвисокі фізіологічні спроможності, незламний бойовий дух і витримку. Якщо ви знайдете людину, яка здолає його, не доведеться битися за столицю.

– Нехай Велькнер вирішує. Я вже не знаю, що відповісти на ці безглузді твердження.

Велькнер же до цього часу сидів тихо, відсторонившись від розмови.

Можна навіть було подумати, що він втомився від усього сущого. Він був новим Велькнером Вальфронії всього півтора місяці, але за його каденції сталося вже стільки лихого, що надія покинула навіть його.

– Знаєте, хоч ми дійсно багато втратили, зупинитися зараз – означає програти. Можливо, представник Омеги має рацію в тому, що наш стратрезерв – єдиний вихід. Можливо, це й брехня, і Тетраель захопить увесь світ. Я не знаю, що з цього правда, а що брехня, та в будь-якому разі я хочу, щоб нас усіх пам'ятали як героїв, що йдуть у бій із високо піднятою головою, а не тікають на край Безмежності, шукаючи виходу там, за краєм реального світу…