Розділ 64 “Абсолютний Контроль”

Енергія, лють і безмежна сила… Уривки спогадів, добре знайомі обличчя та слова, що повторюються в голові, немов закляття. Крики, думки та пояснення сьогодення. Причини і наслідки. Пошуки і втечі. Забуте і згадане. Знайдене і втрачене…

Ще ніколи Філіп так чітко не відчував своїх здібностей. Ще ніколи він не проявляв їх так яскраво. Ще ніколи він не розумів, наскільки велика сила була в ньому весь цей час. Вона не з’явилася в один момент, не виникла з якоїсь конкретної причини і не обрала його за якісь заслуги чи звершення. Ця сила була в ньому впродовж усіх його життів, усіх світів, усіх часів. Це була сила, яка не потребувала фізичного прояву. Вона була інтелектуальною зброєю, здатною змінити все, навіть не проявляючись.

Колись у його голові складалися цілі світи, безмежні можливості, нескінченні варіанти розвитку подій у майбутньому…

Він ніколи нікому не розповідав про те, що бачив, ніколи не замислювався, чому це бачить. Йому не потрібні були причини, щоб вирушити в цю уявну мандрівку, яка могла тривати годинами. Багато століть тому, у далекому, давно забутому житті, Філіп бачив Безмежність і був першою істотою у всьому Всесвіті, яка не сприймала її як щось надприродне, демонічне чи надлюдське. Філ бачив у Безмежності вічність, яку здатен зрозуміти й опанувати кожен. Він завжди знав, що неважливо, наскільки складна річ трапляється на твоїй дорозі. Важливо лише, чи віриш ти в неї. Чи достатня твоя віра, щоб трансформувати плід власної уяви в щось більше? Чи вистачить тобі сил, щоб опанувати власну уяву? Чи вистачить енергії, щоб зрозуміти, що таке наша уява?

Філіп був першим, хто зрозумів, що Безмежність і уява – паралельні поняття, між якими практично немає різниці. Уява творить Безмежність, а Безмежність надихає на розвиток уяви.

Фактично, це нескінченний цикл, який неможливо ані розірвати, ані зупинити. Це вічний двигун, що рухає всім світом і змушує його зростати й зростати. Це енергія, якої стає дедалі більше.

Саме тому, коли Генріх почав писати вперше, ідеї самі лилися до нього з якоюсь небаченою силою. Здавалося, він уже не використовує уяву. Ні, зовсім ні! Вона йому вже не була потрібна. Достатньо було лише вирушити до Безмежності – невичерпної криниці варіантів можливого – і взяти все, що потрібно…

Енергія росла в ньому весь цей час. Вона росла пропорційно до віри, що завжди прагнула більшого. Він завжди вірив, що зможе дістатися ідеалу, і це твердження з часом стало кредо кожного його життя. З кожним пройденим етапом він наближався до розгадки цієї таємниці, його віра зростала, а внутрішня енергія міцніла…

Єдине, до чого він був не готовий, – це Ритм. Саме Ритм став його головною перешкодою, що почала вставляти палиці в колеса його вічного двигуна, який від цього ще більше прискорювався.

Таким чином, величезний запас душевної та інтелектуальної енергії опинився в кризовій ситуації через перенапруження власника. Усе це вилилося в “Темряву Майбутнього” – його останню книгу, яку він повністю писав, спираючись на те, що бачив у глибинах Безмежності…

Фінальний Ривок став другим ударом після першого – душевного, який і змусив його написати свій антиутопічний роман-передбачення. Після Фінального Ривка зовнішні обставини впливали на нього, а отже, і на його внутрішню енергію – вони змушували всі клітини його мозку прагнути лише одного – помсти Ритму через знищення тисяч Ритмів інших людей. Генріх Андер прагнув, щоб серця й душі інших людей у повній мірі відчули те, що тоді відчував він. Він хотів, щоб це зло вирвалося не лише з його серця, а й із мільйонів інших. Він хотів, щоб це зло зруйнувало саме поняття Ритму чи долі. Він хотів, щоб наше життя було в наших руках, а не в тенетах провидіння.

Звичайні люди не могли навіть уявити мотив, яким керувався Генріх, коли провадив справжню тиранію, яка не лікувала, а радше давала полегшення його власній душі. Перебуваючи в ситуації, коли виходів уже не було, Генріх прагнув завдати цьому світу якомога більших страждань, щоб очистити його від таких, як він. Він прагнув показати не лише Ритмові, а й людям, до чого призводять жорстокість, накопичений біль і страх. Андер бажав, щоб усі, хто розпочинають світові війни, прагнуть підкорити чужі душі чи встановити диктатуру, знали й бачили, до чого призводять їхні дії. Він доклав усіх можливих зусиль, щоб через власне зло довести вину тих, через кого спочатку він, а згодом і тисячі інших мусили страждати.

Зрештою, він прагнув, щоб сам Ритм побачив наслідки своїх дій, змінився і став символом милосердя, а не розплати, яку весь цей час пропагував через уста тих, кого наділяв владою.

Коли Філіп Хантер прийшов у цей світ і побачив, яким усе стало тепер, він зрозумів, що, хоч і минуло двісті років, Ритм не змінив свій вектор ані на градус. Навпаки, він створив ще жорстокіший і жахливіший світ, який у сотні разів перевершив те, що бачив на власні очі Генріх.

Цими довгими роками Філіп, завдяки накопиченим знанням про Ритм і можливості бачити Безмежність, неодноразово намагався зрозуміти, що зробив неправильно, що спричинило знищення не лише його життя і мрій, а й мільярдів інших.

Лише тепер, коли пазл було остаточно складено, він зрозумів, що Ритм змінив цей світ його руками. Ритм створював неможливі перешкоди і знищував людей, щоб заволодіти їхніми душами і продовжити цю історію вічної боротьби та жорстокості.

Світ, люди й усі, хто населяли Безмежність, підхопили цю ініціативу, не зрозумівши тих жорстоких і неприйнятних дій Генріха, які все ж мали невелику частку благородності. Вони навіть близько не збагнули той справжній мотив, який мав змінити цей світ на кращий, а не гірший бік. План досягнути свободи та вічного щастя через демонстрацію зла й жорстокості провалився, більше наситивши цей світ злом, аніж світлими намірами можливого фіналу.