Розділ 63 “Втрачене і знайдене”

– Філіпе! Я очам своїм не вірю! Це справді ти?! – Звідкись із-за спини хтось голосно його покликав, порушивши дивне відчуття абсолютного спокою.

Кларк обернувся, здивувавшись не менше за того, хто його першим побачив.

– Вільяме? Як ти тут опинився? Хіба ти не мав бути на своїй операції?

– Річ у тім, що я вже на ній. Завдяки ефекту невидимості мого костюма я потрапив сюди – до точки на карті, яку нам несвідомо виказав сам Лонгдер! – Щось у душі Філіпа затрепетало. Ритм таки дав йому ще один шанс. Чи забере його? Невідомо, але сам факт існування ще одного козиря в його руках уже свідчив про щось більше.

– Тобто ти хочеш сказати, що та людина зараз перебуває на цьому кораблі?

Вільям зблід, а його напружений погляд пронизав Філіпа з ніг до голови.

– Ймовірно, що так. Усі факти вказують на це… Але ти не маєш тут бути і тим паче розслідувати цю історію. ТГ уже надав мені інформацію щодо вбивства президента і…

– Я вже все знаю, – перебив Філіп і, пройшовши кілька метрів, увійшов на палубу зорельота.

– Стривай! Що ти робиш? – Вільям почав наближатися до космічного корабля, але Філіп у відповідь підніс руку до червоної кнопки, натиснувши на яку, повітряний шлюз зачинився б.

– Це моя історія і мої правила. Я мушу поставити крапку в усьому цьому. Я мушу дізнатися, хто та людина, через яку я пережив стільки всього, і поквитатися з нею раз і назавжди! – У його голосі була така твердість, якої ані Віл, ані він сам ще ніколи не чули. Це була сила, якій неможливо було опиратися. Вона охопила руїни його душі одного разу і вже не відпускала. Філіп знав це і навіть не чинив опору цій силі. – Прощавай, Вільяме, і ніколи не повторюй мій шлях. Ніколи й ні за яких обставин не йди проти Ритму, проти світу, проти себе. Залиш цю роль мені… – Із шипінням палуба почала закриватися, але через скло було добре видно, як Вільям біжить щосили, намагаючись встигнути до її повного закриття. Проте в цьому не було жодного сенсу. Шансів встигнути вже не було. Твердим поглядом Філіп дивився на свого доброго знайомого і вже не помічав нічого, занурений у глибоку задуму. Двигуни зорельота завелися, а палуба остаточно зачинилася.

Жах і шок на обличчі Вільяма були настільки виразними, що їхній контраст із холодною впевненістю Філіпа був неймовірно разючим.

Корабель почав підійматися в повітря, залишаючи ту ненависну і водночас жадану Поверхню десь унизу. Філіп не міг стримати посмішки, проводжаючи не лише постать Баєрса та хмарочос, який і був справжньою метою Омеги, а й усе Вальфарарео, яке з висоти було як на долоні: тисячі хмарочосів різної висоти й архітектури, мільйони менших будівель, що губилися між гігантами – бізнес-центрами та маяками повітряних трас. Із насолодою він дивився, як позаду залишаються величезні споруди міністерств і пам’ятники війнам імперії, яка залишалася десь далеко внизу.

Місто скидалося на єдину різнокольорову симфонію найрізноманітніших нагромаджень, що колись дивували його, а тепер були такими ж ненависними, як і весь цей світ. Він уже не сумував ані за Фарлендом, ані за Страсбургом, ані навіть за собою колишнім. Філіп відчував себе вищим за всю імперію, навіть за самого себе, якого він ще ніколи так добре не знав, як зараз.

– Ось ми й зустрілися знову! – Цей хрипучий голос Філіп знав дуже добре. Він чув його багато разів у своїх снах, у кадрах, у думках і нарешті зустрівся з ним знову.

Філіп обернувся і не втримав посмішки – він побачив ту саму людину, яка спершу врятувала його життя у Фарленді, а згодом на Території Тіней. Тепер він дивився на цю людину знову, але вже без того шолома з купою електроніки. Тепер він дивився на того, хто весь цей час ховався за цим шоломом.

– Ти дуже добре мене знаєш. Мене звати Авель. Авель Ревтон – володар Тетраелю. – До нього говорив чоловік із грубим, але усміхненим обличчям, яке від цього набувало дещо викривленого вигляду. Його чорні кучері та великі темні очі чудово доповнювали його образ у темно-сірих обладунках із яскраво-червоною літерою “Т”.

– Якщо це так, то навіщо я тобі взагалі потрібен? Чому саме я? Ти врятував мене вже двічі, саме мене! Тоді як Вільяма можна було дістати набагато простіше ще до того, як він вступив до Омеги!

– А навіщо мені Вільям? – Авель розсміявся, від чого його очі зовсім сховалися за складками шкіри та густими бровами. Здавалося, він розігрує Філа, а все це – жарт, яким Авель ніяк не може натішитися.

– Хіба тобі не відомо, що у світі є двоє людей, чиї ДНК та душевна схожість на 99,9% такі ж, як у людини, що змінила світ? І цими двома людьми є я та Віл! Чи ти хочеш просто покепкувати з мене? Ти точно мав би це знати! – Трохи відійшовши від сміху, Авель поманив Філіпа рукою до себе.

Хлопець упевнено підійшов, помітивши, що за зростом приблизно такий самий, як Авель. Обоє пішли разом, хоча ніхто не говорив. Здавалося, мовчання могло пояснити дуже багато, і всі насолоджувалися цією дивною тишею. Тишею перед бурею.

– Бачиш, це – Омега, – коротко мовив Ревтон, показавши рукою на голограму, що спалахнула неподалік від штурвала зорельота, де спиною до них сидів пілот, нічого не роблячи, лише слухаючи розмову.

На голограмі одразу з’явилися символи Омеги, великі підземні бази та обличчя сотень різних людей, серед яких Філіп помітив містера Енвера.

Корабель летів із шаленою швидкістю, минаючи величезні Повітряні Станції та Летючі Бастіони. Хмари залишилися далеко внизу, а над ними, через скляну стелю, майоріли зорі, освітлюючи палубу зорельота.

Кадри на голограмі спалахували та зникали так швидко, як це колись було в Кімнаті Енергії та, зрештою, в його власній уяві, коли він шукав ключі до Безмежності.

– Омега… Організація, що прагнула повернути владу МАДР і спрямувати світовий потяг на ті самі рейки, що через деякий час знову приведуть нас до загибелі порядку і спокою. Ця трансформація, ці ідеї, ця сліпа віра! Саме для цього вони зібрали людей, які так схожі на ту персону, яку ми всі шукаємо століттями! І варто визнати, Омега завдяки співпраці з Таємним Голосом об’єднала в своїх лавах двох різних людей – тебе і Вільяма – в надії, що ви виконаєте завдання, що ви, відчуваючи свою близькість із тією втраченою душею, зрозумієте її та віддастеся ідеї, віддастеся ідеалам, які сповідувала МАДР.