Розділ 60 “На правильному шляху”

Неприродна тиша запанувала цієї ночі на розі провулка Греда й вулиці Чотирьох Світів. Зазвичай о цій порі тут щохвилини сновигали зоремобілі — менші копії зорельотів, які курсували переважно першим і другим рівнями трас. Та цього вечора дороги, а з ними й усе елітне передмістя довкола Кентрверського парку, занурилися в незвичний спокій. Могло здатися, ніби всі мешканці одночасно кудись вирушили.

Проте чому саме тут? Вільям проїхав пів міста й не помітив жодних змін, але, діставшись цього району, відчув: люди тут знають значно більше, ніж решта. І не дарма вони вважалися елітою. Чи не здасться його присутність підозрілою, коли всі, здається, десь зникли? Хоча не всі — у багатьох вікнах мерехтіло світло, а на п’ятому поверсі біля вікна промайнула тінь.

Скоріш за все, лише частина мешканців подалася на якісь “збори”, які, можливо, й не були таємними, хоч і виглядали підозріло.

Вільям у своєму дорогому костюмі “Блискавка” ідеально вписувався в атмосферу вулиці, де припарковані зоремобілі та зорельоти на вищих рівнях і парковках відповідали її статусу. Та цього разу його не цікавили верхні яруси — все найцікавіше відбуватиметься тут, на поверхні, де схований вхід до заповітного хмарочоса. Хмарочоса, який обіцяв розгадати таємницю людини, що змінила світ.

– Я щиро сподіваюся, що твоя теорія правильна.

– Мені це розцінити як знак подяки за мою роботу чи це риторичне запитання?

– Риторичні запитання тут створюєш тільки ти, – хмикнув Вільям, привітавшись із чоловіком в елегантному костюмі, який ще здалеку позирав на нього з підозрою. Проте привітання розвіяло напругу, і сумніви зникли з обличчя незнайомця.

– Охоронці тут на кожному кроці, не забувай про природність дій, певний відсоток гордості та елегантності рухів. Дій так, ніби ти на святкуванні якоїсь визначної події, і всі камери спрямовані на тебе.

– Не сумнівайся. Я вже казав, що готовий. Не просто так містер Енвер проводив зі мною додаткові години спецтренувань… – Хлопець ішов звивистою стежкою парку, де кожне деревце й кущ були бездоганно підстрижені, демонструючи свою ідеальну форму перед перехожими.

Парк вражав розмірами, як на зону відпочинку між хмарочосами. Тут росли рослини з різних планет і світів — від спекотних пальм із ліанами до величезних грибів і дерев дивовижних форм із віддалених куточків галактики.

Хоч як Вільям намагався не затримувати погляд на цих звичних для місцевих дивах, його очі мимоволі милувалися красою. Усе виглядало так натурально, ніби він опинився в міжсвітті, де кожен метр був уламком іншого всесвіту, а він — дослідник, що збирав це розмаїття докупи.

– Зліва, біля ряду античних скульптур, ховається один агент. Він тримає тебе на зоровому контакті. Ти йдеш сам і не розмовляєш. Це може викликати підозру. Зроби вигляд, що вмикаєш Мозкову Мережу через свої розумні окуляри. Він має бачити, як ти із кимось розмовляєш дистанційно. От і побалакай трохи зі мною, щоб цей тип не подумав нічого поганого. – Без зайвих питань Віл удав, що клацає щось на окулярах, і за кілька секунд почав уявну розмову.

– Здоров, Семе, як ся маєш?

– “Семе”, ти серйозно хочеш виказати свого брата?! – саркастично спитав ТГ.

– Не бачу перешкод, коли є мета.

– Мету ти вже досяг, бо той тип відвернувся. Він зараз чимось дуже зайнятий на своєму голограторі, тож схоже його ти більше не цікавиш.

– Гаразд, мені робити видимість кінця зв’язку?

– За наступними деревами ти маєш увімкнути режим невидимості костюма. Тим паче ситуація дещо змінюється. Ми наближаємося до входу. Ось там уже все це кіно закінчиться й почнеться основна частина операції.

– Гаразд, тоді все готово. – Серце Вільяма калатало дедалі дужче, а напруження знову охопило все тіло. Проте мозок залишався холодним і чітким, мов комп’ютер, що бездоганно виконує завдання.

– Це добре, що готово, адже мені тільки що надійшла певна інформація, через яку я наказую тобі вмикати режим невидимості вже зараз!