Розділ 57 “Момент сьогодення”

24 грудня 2103 року

Минув уже понад місяць, як Філіп повернувся на Поверхню. За цей час майже нічого не сталося, якщо не враховувати нових емоцій і правил, із якими він ознайомився на початку листопада. Фактично час, який здавався нестерпно повільним, починав заспокоювати його, змушувати приймати нові реалії та майбутнє.

Одна його половинка вже зневірилася в мріях, повністю віддавшись Ритму та шляху, яким Кларк мав прожити життя, але друга – досі будувала ілюзії, шукала пояснення і не прагнула миритися. Саме ця половинка не давала йому спати ночами, а емоціям – остаточно стихнути. Навпаки, вона відбудовувала в його свідомості ту ідеальну модель життя, яким було його минуле.

Він розумів це і саме тому так боявся віддатися тій частині себе, що вела його до нездійсненного ідеалу серед гір лихої правди. Філ не знав, що робити, тому просто жив так, як підказувала душа: регулярно відвідував усі наради Омеги, ніби це була його робота, а вечори проводив, “залипаючи” в Гінверті, гортаючи сторінки новин і переглядаючи тисячі фільмів, створюючи ілюзію, що він просто класичний інтроверт, який не бажає бачити світ, а лише відгороджується від нього.

Так, на його обличчі – маска, а його життя – процес існування без сенсу та емоцій, але душа досі залишалася нескореною. У душі досі діє та частинка правди, яка виступає проти всіх: Вальфронії, Омеги, Тетраелю і навіть самого Ритму Життя! Ця частинка має в собі неймовірно потужний заряд, бо розтинає горизонти так зухвало й просто, що перед очима все набуває нових кольорів. Може здатися, що він у стані очікування, але рано чи пізно все завершиться. Ця його половинка створює марні надії на порятунок і відкриття нових світів. Ба більше – вона відтворює його спогади, до яких додаються мрії, що ніколи не збудуться. Ця енергетична сила виражає тверді, впевнені слова: “Все повернеться назад”, але ніколи не пояснює, як і чому це має статися.

Якщо спиратися на загальновідомі закони Безмежності, то очевидно, що до минулого життя вже неможливо повернутися, а майбутнє – це ще більша авантюра, яка може бути значно небезпечнішою за теперішнє…

Філіп, сховавши руки в кишені, неквапливо йшов алеєю. Це був, мабуть, єдиний безпечний куточок природи, куди він міг виходити час від часу.

Тут не було жодної помпезності, але дух свободи яскраво відчувався, стаючи сильнішим від свіжого повітря.

Дерева тим часом уже повністю скинули жовте листя на синє, яке так вабило й розслабляло око. Дивлячись на ці сині сади, хотілося полетіти кудись далеко-далеко, де тебе не знайдуть і не почують, де можна віддатися самому собі й своїм думкам, своїм сподіванням, що стануть правдою…

– Хтозна, може, мій час ще настане. Може, Ритм усе ж пробачить мені моє минуле, далеке минуле, яке все одно не повернути.

– Я не відкидав би й такий варіант, але його ймовірність критично мала.

– Колись ти говорив: “Навіть найменший відсоток має право на життя”. Тоді ти надихнув мене, і я пішов проти Координатора. Тоді, навіть коли я потрапив до Кімнати Енергії й був за крок до смерті, ці слова стали для мене зброєю і щитом, що захистили мене від зовнішнього впливу.

– Якщо бути чесним, я не очікував, що ти дістанешся аж до цієї ланки життя. Справді, того разу тебе врятувала випадковість – людина, що вже вдруге приходить за тобою, а ти навіть не знаєш її імені.

– Ця людина могла б прийти й утретє. – Таємничим тоном вів свою думку Філіп, ковзаючи поглядом по парку, де особливий колорит створювали високі білі ліхтарі та червоні лавки, які виглядали осучасненими. Навколо не було жодної людини. Цього обіднього дня, схоже, жоден громадянин не бажав відпочити від сучасності в цьому куточку природи, який з усіх боків оточували гігантські громадини – хмарочоси, що закривали небо своїми шаленими розмахами.

– Ти сподіваєшся на випадковість, бо маєш непересічний дар “читати” Безмежність. Хоч я розумію, що твої здібності дійсно значущі, не слід покладатися на когось. Завжди покладайся лише на себе, адже всі люди з навколишнього світу переслідують, у першу чергу, свої цілі. Цей тип може просто використати тебе для чогось, і все.

– А Омега? Хіба для Омеги я не така сама карта? Інструмент досягнення цілей?

– Омега має мету – зрозумілу, чітку й справедливу, а людина з Безмежності, що весь час тебе знаходить і рятує, може виявитися як твоїм найбільшим союзником, так і ворогом.

– Але Безмежність привела його саме до мене!

– І що з того? Місяць тому Безмежність привела тебе до Смарагдових Садів, але ти прекрасно розумієш, що це все – пастка, у яку ти себе заганяєш, не бажаючи шукати виходу… Як ти взагалі уявляєш стосунки з людиною в такій ситуації, як у тебе зараз?

– А як ти уявляєш життя без емоцій? Як ти уявляєш картину світу, яка щодня перед очима, але недоступна до взаємодії?! Ти думаєш, що можна терпіти все життя, але життя рано чи пізно перестане терпіти тебе, і тоді закінчиться все.

– А що ти розумієш під словом “все”? – Голос уже не здавався Філу таким повчальним. Його інтонація була якоюсь таємничою і водночас такою м’якою! У кожному слові відчувалася двозначність. З одного боку, він заперечував думки Філа, намагаючись їм протидіяти, але з іншого – погоджувався з кожною з них. Він так само чудово пам’ятав, що життя – це більше, ніж просто момент очікування чи стагнації Ритму. Життя – це одночасний порив багатьох випадкових подій, які насичують нас емоціями…

– Під словом “все” я розумію все те, чого більше ніколи не буде через Ритм. Під цими трьома літерами ховається ціле життя, яке я мав раніше, але вже не поверну з очевидних причин.

Я більше не хочу чекати, логічно планувати та підкорятися впливу всіх і всього навколо мене. Я просто хочу діяти. Мені неважливо як, де, коли і чому. Мені вже навіть байдуже на наслідки. Немає сенсу йти прокладеним шляхом, коли ти вже бачиш, куди він приведе. – Кілька синіх листочків зірвало різким поривом вітру, що кинув їх просто в руки Філу.