Розділ 56 “Джерело нових сил”

Минула вже понад годину з моменту закінчення зустрічі Омеги. Філ ще довго обговорював усі заходи особистої безпеки, але безрезультатно – вони ні до чого не привели, хоч як він хотів вірити в протилежне.

Попри всі примхи Ритму, зараз, серед порожніх столів і крісел, він почувався набагато краще, насолоджуючись спокоєм і прохолодною кавою, яку готували за особливим рецептом.

Варто визнати, що цього теплого дня її смак здавався хлопцеві неймовірно виразним і витонченим.

За вікном від найближчих хмарочосів відбивалися яскраві сонячні промені, а легкий вітерець, що дув через відчинене вікно, наповнював кімнату свіжим повітрям, а голову – ясністю.

Філ чудово знав, що має завдячувати ТГ за цей меланхолійний спокій: Голос навмисне використав бонуси Відстороненості 14 та Ілюзійної Насолоди 15, які ідеально взаємодіяли, немов досконалі компаньйони танцю нового покоління…

– Як думаєш: що робити далі? На чому зосередитися? До чого йти, коли моє життя – суцільна пасивність? – Кларк відпив зі склянки та м’яко поставив її на стіл, адже вона була громіздкою, містячи великий об’єм цього прекрасного напою.

– Я думаю, що є часи, коли нам потрібно просто чекати. Подумай сам: навіщо випереджати події, коли ти ще до них не готовий? Навколишній світ – це ще більша ілюзія, ніж та, яку ти створюєш щодня.

– Але хіба вихід із ситуації полягає в пошуку ілюзії?

– Ми не змінимо хід подій, на які не маємо впливу, але наша реакція на ці події є змінною. – Тієї ж миті з-за рогу вигулькнула постать офіціантки, з якою він уже був добре знайомий. Цього разу вона була без вуалі, а її волосся, акуратно зібране в дві короткі коси, виглядало набагато виразніше.

Вона помітила його одразу, так само, як і він її. Здавалося, навіть якби ресторан був повен людей, це не стало б перешкодою для її погляду, чия швидкість відповідала її характеру – такому ж стрімкому і гордому, як ураган. Ураган, що розривав усе на своєму шляху, але виглядав так… прекрасно?

Хоч Філіп зробив замовлення близько сорока хвилин тому, вона все одно дивилася на нього, а він на неї. Здавалося, вони розмовляли очима, підтримуючи якийсь особливий ментальний контакт.

– Ти, мабуть, повернувся зі своєї таємничої роботи, про яку не хочеш говорити?

– Про яку я не можу говорити. Як-не-як, усі ми маємо свої секрети. Хтось – більші, хтось – менші. – Хелена посміхнулася, присівши навпроти Філа. Свої руки вона елегантно поклала на коліна, але зоровий контакт припинився, бо вони сиділи надто близько. На відстані це було значно легше, але зблизька емоції відчувалися інакше. Усе було інакше – від думок у той момент до емоцій душі. Вони обоє були одного віку, і для обох ці емоції були першими в цьому житті. Філ мав дуже гарну пам’ять, яка рятувала його в багатьох ситуаціях. усе, що відбувалося з ним зараз, більше нагадувало дежавю або ж фільм, у якому він добре знає свою роль, адже є професійним актором. От тільки сюжети попередніх фільмів досі відлунюють у його голові, а бажання самому стати режисером свого життя стримати вже неможливо.

– Слухай, а як ти зазвичай проводиш свій вільний час? – раптово змінила тему Хелена. Схоже, їй подобалося говорити лише про зрозумілі та чіткі речі, суть яких вона могла осягнути.

Філ уже кілька разів помічав, що складність навколишнього світу її мало цікавить, хоча вона доволі обізнана в сучасних технологіях. – Які твої хобі? Що полюбляєш робити у вільний час? – Із фантастичною легкістю вона змінила хід розмови, від чого Філіп розплився в посмішці, такій сильній і справжній… Такої щирої посмішки в нього не було давно. Дуже давно.

– Моє основне хобі – це моя робота, яка під великою таємницею. Щодо інших – нічого сказати не можу, – у голові прокрутилися кілька спогадів про Територію Тіней, де поняття “хобі” було відсутнє. Там Тіньові не були людьми, а фактично виживали серед темряви буденності. Людям із Поверхні в це було б складно повірити. Насправді вони всі дуже слабкі, адже бачать і вірять лише одній стороні медалі – кращій, яку їм щодня показує влада Вальфронії, змушуючи ненавидіти Тіньових і захоплюватися системою, яка їх знищує. – А відпочиваю я здебільшого, сидячи в Гінверті. Лише зрідка можу вийти у зовнішній світ, і то з певною метою. Важливих справ у мене небагато, тож вільного часу вдосталь… А що щодо тебе?

– Я більше люблю реальне життя, ніж те, яке пропонує нам галактроніка. Віртуальний світ, звісно, дуже цікавий, але не настільки, – Філіп важко зітхнув, адже не міг не погодитися з жодним її твердженням. Він повністю поділяв погляди на реальне життя, але Ритм залишив йому лише те, що він має зараз. Інших варіантів у нього немає, тому він мусить удавати із себе кіберзалежного парубка, який працює на секретній роботі й курсує одним і тим самим маршрутом усе життя через якісь власні, незрозумілі переконання. Без імпровізації тут точно не обійтися. – Знаєш, Вальфарарео – дуже цікаве місто, сповнене стількома дивами! Наприклад, у центрі часто проводяться так звані “Ігри Реальності” – напівреальні ігри, що включають різноманітні бої та виконання завдань між конкурентами за приз, який отримують наприкінці. Але на професійних іграх треба мати досвід і багато чому вчитися. Якщо ж тобі подобається спокійніший відпочинок, можна завітати до галактронного кіно, де фільми оживають, і вся дія відбувається навколо нас, а ми можемо гуляти сценами подій силою думки, не встаючи з місця. – Філіпу здавалося, що його голова зараз лусне. Він слухав її слова мовчки, але в голові ніби пройшла буря. Неймовірно сильно хотілося все кинути й піти вперед, дослідити всі принади Вальфарарео , забути про людину, що змінила світ, і начхати на всі ті кляті зустрічі Омеги, які лише виснажували його новою несправедливою інформацією щодо нього.

Хотілося знищити усі спогади часів Генріха та вивільнити думки з кайданів Координатора, який досі здавався живим, хоча фізично вже не існував. Але його думки, дії та все те зло, що він чинив, досі було реальним, адже жило, квітло і розвивалося в думках. Усе це було не сном, не ілюзією, зовсім ні. Це була та реальність, про яку він сам собі стільки розповідав. Філіп завжди знав, що можна вийти з Території, але Територія не вийде з тебе… Можна вийти з Ритму, але Ритм не покине твоєї душі. Можна покинути тіло, виснажене злом і кров’ю, але зло і кров не вийдуть із серця. Можна змусити себе мовчати, але крик не покине душі, а відлунюватиме, знищуючи тебе зсередини…