Розділ 52 “Погляд згори”

У коридорі чулися лункі кроки, а зі стелі щосекунди падали краплі, розбиваючись об підлогу.

Десь там, куди не досягало темно-фіолетове світло ламп, чулися чиїсь кроки. Здавалося, там хтось прогулювався або щось чекав. Щось або когось. Це міг бути як знак, так і людина, однак усю правду приховувала темрява. Темрява, яка панувала тут роками, приховуючи ідеї, плани та цілі світи, які з’являлися і зникали, перетворювалися та видозмінювалися, відлітали вдалину і впритул наближалися до сьогодення…

Постать у капюшоні та великій чорній масці, що закривала усе обличчя, повільно, але впевнено просувалася вперед. Цей тип точно знав, куди й чому йде, з якою силою і бажанням.

Він бачив майже все, починаючи від падіння МАДР і закінчуючи нашими днями – кінцем минулої епохи та початком чогось нового. Чогось, що мало б змінити увесь світ у бік, вказаний переможцями другого раунду…

Раптом у коридорі яскраво замерехтіла літера “Т”, підвішена до стелі. Її сяйво осяяло увесь коридор, що вже наступної миті знову опинився у темряві.

Авель подав знак гостю, який чекав цього моменту вже довго. Навіть для нього було честю зустрітися із засновником легендарного Тетраелю…

Кам’яні стіни з гуркотом почали розсуватися, утворюючи цілу бурю дрібних камінців і пилу. Земля дрижала під ногами, а в повітрі завис дух напруги. Центральна Зала, тобто центр прийняття всіх рішень організації, відкрилася для важливої персони, яку Авель Ревтон бажав бачити особисто.

– Мілорде! – Хриплий голос постаті відбивався від стін цієї величезної круглої кімнати, попід стінами якої непорушно стояли Вартові. Можна було б прийняти їх за статуї, якби не їхні фіолетові сяючі очі. Мабуть, вони й були тією єдиною ознакою, що відрізняла їх від груд каміння між колонами, що підпирали стелю. Хоча чи була вона тут взагалі? Як би пильно ви не вдивлялися у височінь – нічого не побачите, окрім видимих верхівок масивних колон, що губляться у пітьмі…

– Подумати тільки, сьогодні в наших стінах сам Талес Геренський – покровитель ночі та її примар, поводир небачених таємниць Безмежності й секретів Ритму… – Авель говорив, не встаючи зі свого гігантського коричневого крісла, перед яким був величезний стіл з комп’ютерами та екранами на всю стіну. Повсюди майоріли голограми з фотографіями, відеозаписами та звуками, завдяки яким власник міг оперативно дізнатися про ситуацію в будь-якій точці світу.

– Але чим я можу бути для вас корисним? Хіба увесь Тетраель не здатний вгамувати ваших амбіцій? – З темряви почувся приглушений сміх, який посилювався з кожною секундою, аж доки не переріс у справжній бас, що ніби розривав стіни величної Цитаделі.

– Ти маєш такий вплив на Ритм, що здатен впливати на події, змінюючи реальність.

– Невже ви викликали мене заради однієї людини, одного Ритму?

– Це не просто людина. Це той, хто може вивести на більшу ціль, куди важливішу для всієї Безмежності. – Від однієї лиш згадки про людину, що змінила світ, тіло Талеса пробрав холод, а його голова, як завжди опущена, піднялася, і він повністю випрямився, уважно дивлячись на Авеля. Його жовте зморщене обличчя з багатьма шрамами та виростами виражало глибоку занепокоєність.

Ревтон клацнув пальцями, і просто перед гостем виникла нова голограма-фото.

– Твоя мета – ця людина. Це все, що ти маєш знати на цьому етапі операції.

– Ця людина має сильний енергетичний баланс, але навіть для нього це може бути надзвичайно небезпечно.

– Ритм уже вирішив його долю, і не в кращий бік. Ми врятували його від невідворотного, тому саме нам вирішувати, як діяти далі. Ми маємо план, маємо козирі та цю людину – це все, що необхідно нам для того, щоб досягти нашої цілі… – Щосекунди на екранах величезного мегакомп’ютера з’являлися та зникали тисячі різноманітних повідомлень, кадрів, новин. Тиша цього місця та заворожуючі краплі, що падали з безмежної темряви висоти, викликали певне напруження. Сам дух цього місця із його фіолетовим освітленням та домінуванням темних тонів впливав на підсвідомість того, хто перебував усередині. Дістатися цього місця вдавалося одиницям, але хто б не дихав цим холодним, вогким повітрям – усі однаково переймалися не так напругою, як ідеєю, що витала у просторі. Цю ідею тримали в собі стіни, кам’яні різьблені плити та колони із сяючими темно-рожевими, пурпуровими символами, чий зміст розуміли тільки обрані.

Тут панувала сила думки й могутності, впливу й розвитку, еволюції та влади. Ця ідея вабила своєю міццю та залізною рукою, яка прагнула змін за будь-яку ціну.

Тетраель буде боротися до останнього солдата, останньої душі, що сповідує в собі цей культ. Культ опору теперішній системі розвивався поступово: ще багато сотень років тому Тетраель починав як організація, що мала тільки одну мету – знищити Вальфронію та встановити контроль над МАДР. Тоді ще не було ні такого радикально налаштованого керівництва, ні стількох таємних баз і сховків, ні такої кількості членів по всіх галактиках. Незважаючи на те, що Тетраель з’явився пізніше Омеги, за якісь сто років обидві організації зрівнялися за своїм впливом. Єдиний нюанс полягає в часі: Омега з’явилася набагато раніше за Вальфронію та часи величі МАДР. Тоді її головним завданням була боротьба з космічним тероризмом та патрулювання простору Безмежності, вільної та стабільної… Хтозна, як виглядав би світ, якби не Вальфронія. Чи з’явився б Тетраель взагалі? Яким чином трансформувалася б міжгалактична спільнота та чи відновилася б хоч у якійсь формі?

Вірогідно, що на все це пішли б роки, якщо не століття, однак Ритм, а якщо точніше, то саме та людина з-за горизонту, про світ якої невідомо нічого, віддала перевагу Вальфронії…