Розділ 48 “Скелети у шафі”

Неможливо знайти людину, яка б не тримала у своїй душі таємниць, відомих лише їй. Як правило, ці таємниці так і залишаються великими секретами до кінця нашого життя з тих чи інших причин.
Час минає, а загадки лишаються нерозгаданими таємницями минулих часів та моментів. Але навіть у таких ситуаціях бувають винятки, виключення з правил, коли таємниці потрапляють до рук людей, яких бачиш уперше. Чи можливо не зовсім?

– Тобто ти хочеш сказати, що теж бачив цей годинник?

– Більше того – я тримав його в руках. Ззовні він золотий, а всередині є фотографія, але є одне "але"…

– У чому річ? – Її брова підскочила вгору від здивування, яке посилювалося в процесі розмови.

– На жаль, у Безмежності я не можу бачити усе досконало, тож людей на фотографії я не розгледів.

– Слухай-но, може, підемо і подивимося на цей годинник наживо? Чи ми взагалі про одне й те саме говоримо? – Філ кивнув і вирушив услід за нею. По дорозі Хелена встигла зачинити дверцята ресторану та змінити напис на голограмі з “Відчинено” на “Зачинено” дотиком пальців.

– Цей заклад належить моїм батькам, – заговорила вона, відчиняючи двері до службового приміщення. Перед ними відкрився довгий коридор. Усі двері по лівий бік від нього вели до кухні, складу та інших приміщень, що стосувалися роботи ресторану, а праворуч були сходи на другий поверх, де й жили власники. – Того року я вирішила спробувати себе як офіціантка, адже роботи в нашому районі небагато, а мені як-не-як уже шістнадцять… До речі, а як тебе до нас занесло?

– Розумієш, неподалік вашого закладу в мене… – він запнувся, підбираючи слово. Мимоволі він уявив, як комічно було б, якби він сказав, що на цій же вулиці розташована секретна база забороненої організації, тому майже одразу він ухвалив універсальне рішення, – власне, моє місце роботи знаходиться в цьому районі, тож я вирішив зайти на перекус, а натомість чомусь згадався якийсь годинник. Чесно кажучи, я його вперше бачу, але мене цікавить, чому цей образ з’явився саме тут.

– І саме зі мною. Ти ж міг побачити цей годинник будь-де й будь-коли, але щось змусило його з’явитися перед тобою саме тут.

– Співпадіння? – Невпевнено спитав Філ, хоча розумів, що ймовірність цього надто мала.

– Скоріше за все, ні, – із цими словами вона приклала картку до валідатора масивних залізних дверей. – Зараз ти теж дізнаєшся мою таємницю, але пообіцяй, що це залишиться між нами.

– Обов’язково! – Автоматично швидко мовив Філ, а його очі округлилися від побаченого. Перед ним відкрилася простора кімната, у якій не було жодного вікна, проте комп’ютерів, моніторів та іншої електроніки тут було більше ніж достатньо.
Філу одразу пригадався штаб Омеги, який за інтер’єром майже не відрізнявся від цього. Цікаво, чи є це місце черговим штабом? І чому тут взагалі так багато техніки? Хто насправді ця людина, яка бачить те, що було відомо тільки йому?

Філіп переварював ці запитання вже вкотре, але жодного варіанту Безмежність йому не підказала, так само як і ТГ – він просто зник, відсторонившись від усіх навколишніх подій.

Хелена підійшла до полиці з ящиками та почала швидко викладати увесь їхній вміст просто на підлогу. За кілька хвилин спорожніли вісім скринь, одна велика шафа та ще пара малих коробок, але Хелена все шукала й шукала щось, що, ймовірно, давно загубилося. Ця річ була дуже важливою для неї, але з часом втратила свою привабливість, тож Хелена просто сховала її, вважаючи непотрібною…
Саме це Філіп побачив у Безмежності, коли переступив поріг цієї кімнати. Здавалося, енергетика тут була ще сильнішою, адже Філ відчував, як його здатності тут працюють краще: картинки з’являються швидше та без жодних перешкод – вони “пливуть” у якомусь сенсі, утворюючи фільм та надаючи йому можливість бачити те, що не бачать інші.

– Багато років тому я знайшла цей годинник на прилавку, де зазвичай ми обслуговуємо клієнтів. От тільки це був ранній суботній ранок, і нікого не було. Один лише годинник лежав так, ніби хтось спеціально його там залишив, хоча увечері п’ятниці його там не було! – Вона ріжуче витягла руку з коробки та високо підняла її, тримаючи золотий годинник, який сяяв, коли на нього падало світло.
У той момент Філіп просто завмер у стані абсолютного шоку – Безмежність стала реальністю в один момент, та ще й у такій формі!

– Як таке може бути?

– Не знаю, та я не брала його до рук уже багато років. Увесь цей час про нього не знав ніхто. До цього моменту… – Вона обережно передала годинник Філу. На відміну від хлопця, який уважно розглядав золотий об’єкт, Хелена із посмішкою дивилася на нього, досі не вірячи в те, що відбувається.

Руки Філа дрижали, але він таки спромігся відкрити кришечку та заглянути всередину, проте не побачив там нічого.

– Зачекай, а де фотографія?

– У сенсі? Яка ще фотографія? – Вона ступила на крок ближче, а її очі округлилися, повні щирого здивування.

– Я чітко бачив, що всередині годинника була фотографія. Вона була приклеєна до внутрішньої частини кришечки.

– Гм, у такому разі все вказує на те, що фотографію звідси забрали.