Розділ 47 “Парадокс”

Холодний листопадний вечір. Валфарарео сяяв своїми неповторними вогнями. Пориви вітру підіймали золоте листя у повітря, яке своєю надзвуковою швидкістю розтинали ультрасучасні зорельоти.
Дух потужності та нестримної сили панував у самій атмосфері столиці, від чого перехоплювало подих…
Однак для Вільяма ця картина вже не здавалася якоюсь особливою. Цього вечора він прагнув відгородитися від усього світу. Відгородитися так, щоб ніщо й ніхто не змогли вивести його зі штучного трансу.
На галактичному екрані миготіли тисячі повідомлень, фотографій та відео з новинами міста, планети та всієї Валфронії. Його очі ковзали туди-сюди, а палець гортав і гортав нескінченну стрічку.

– Сьогодні на Міжпланетному Форумі Космічних Досліджень було представлено новий, багатоцільовий зореліт 11-го покоління “Flantis-W875”, – подумки читав Вільям, не дивуючись уже нічому, хоча ця подія була доволі знаменною.

– Вальфронська могутність досягла свого піку – настільки високо ми ще не піднімалися! Це – не просто зброя, про яку можуть тільки мріяти наші вороги. Насамперед, це символ нашого великого опору застарілій світовій системі, яка втратила свою актуальність ще на початку краху Міжгалактичної Асоціації Демократичних Республік (МАДР), – міністр оборони Вальфронії весело та водночас серйозно доповідав про нові розробки Імперії перед камерами сотень телеканалів.

– Якби ж цей опір не став причиною ще більшого конфлікту… – зітхнувши, мовив Вільям, вимикаючи пряму трансляцію з центру міста. За мить згасла й стрічка новин, яка вже трохи набридла через значну частку відкритої пропаганди.
За вікном усе ще шуміло так, ніби місто зовсім забуло про сон.
Вільям поглянув на циферблат, сам не вірячи тому, що бачить: уже пів на другу ночі, а спати не хочеться зовсім.

– День видався насиченим сьогодні, – таємничим тоном мовив ТГ.
– Еге ж… Хто б, як не ти, міг ще знати про все це?

– Не варто вважати мене божевільним. Я зберігаю ті таємниці Ритму, від яких залежить усе. Якби ти раніше дізнався про Філіпа і його здатності, аналогічні твоїм, то є висока ймовірність, що все склалося б інакше.

– І що з того? Яка різниця? Так чи інакше, але це мало статися.

– Це не мало так статися, – твердо наполягав ТГ, зробивши акцент на останньому слові, – інших варіантів у нашій реальності не могло бути. Якби стався суттєвий збіг із якоюсь паралельною реальністю, їхні Ритми могли б стати ідентичними. Якщо дві різні реальності мають занадто схожі Ритми, може відбутися феномен, який ми називаємо Розколом Світів.

– А що б сталося з нами? – трохи напружено запитав Вільям.

– Слухай, люди просто б… Ні, я не хочу все це викладати зараз. Забудь усе, що я щойно повідав, інакше зітру тобі пам’ять! – пригрозив ТГ, проте хлопця це, схоже, не дуже злякало, хоча він таки змінив тему.

– Гаразд. Є ще один момент, який мені не дуже зрозумілий.

– Ти знову про Філа?

– А про кого ж іще? Скоро вся Омега буде говорити про те, що Команда Шукачів Людини, що змінила світ, сформована повністю… До того ж здатності цього Тіньового просто приголомшують!

– Стоп! – перебив його ТГ, – не називай його так, це не зовсім справедливо.

– Про справедливість вирішив заговорити? Ритм закриває очі на дії Валфронії. Ти хочеш, щоб ми ще й забули про минуле Тіньових?

– Я хочу, щоб ти замовк, адже якби ти був на його місці, то вчинив би точно так само. Як і багато хто з нас. У нього склалися надто сприятливі умови для Фінального Ривка. Тільки один зі ста міг би вийти з тієї ситуації без цього феномену.

– Ох, ну ти й загнув! Але все ж звідки в нього ця сила?

– Сила не прийшла з Безмежності чи як нагорода від Ритму. Вона всередині нас самих. Ця сила є в тобі, у мені, у всіх нас, адже кожен із нас потенційно здатний дістатися до ідеалу.

– Але як же це зробити, якщо говорити конкретно? – Вільям схрестив ноги, випроставши спину та підперши обличчя правою рукою. Він виглядав, наче мислитель, що поринув у глибоку задуму.

– Людина, яка йде до ідеалу, має дістатися до центру самої себе, зрозуміти усі свої почуття, думки, свій внутрішній світ та зрештою заглибитися у Безмежність. Коли все вищесказане здійснюється, перед людиною виникає нова перепона – спеціально створена Ритмом Життя, аби перевірити, чи дійсно ця людина є тим, ким себе вважає.
Якщо ця перепона успішно пройдена і Ритм Життя завершено, що буває дуже рідко, оскільки Ритм підбирає максимально складні, унікальні умови для кожного, такий індивід стає претендентом на ідеал – у наступному житті. Він перероджується у вищу, ніж звичайна людина, форму життя, переходить на новий рівень розвитку, еволюції, що веде до останньої ланки ідеалу…

– Але ж Філіп не пройшов ту перепону успішно. Як же тоді він може бачити те, що можуть бачити лише обрані, які досягли вищої форми?

– Це, так би мовити… – ТГ затинаючись, наче підбираючи слово. Здавалося, його думки сплуталися після запитання Вільяма. Минали секунди, на голограмі з’являлися все нові й нові повідомлення, але мовчання тривало. Вільям підійшов до великого панорамного вікна 64-го поверху, за яким відкривався чудовий краєвид на нічний Вальфарарео. Очі губилися серед тисяч найрізноманітніших об’єктів, один яскравіший за інший, але ТГ не відповідав.

– У чому річ? Ти можеш пояснити? – тривожно звернувся Вільям, відчуваючи, як далеко все зайшло відтоді, як він зустрівся з тим типом у магазині антикваріату.

– Річ у тому, що ми маємо парадокс: той, хто все втратив і не повинен мати цієї сили, володіє нею, а Ритм ще й спрямовує його до нас у такий важливий момент. Боюся, це не якийсь там збіг, а щось схоже на неймовірно злагоджений та продуманий план, у якому роль Філіпа є ключовою…