Розділ 46 “Ілюзія Реальності”

Філіп відчув щось схоже на аромат сильного одеколону, який не міг зрівнятися ні з чим, що він відчував раніше. Спогади, немов джерело, забили ключем, вивільняючись із темних закутків пам’яті. Голова запаморочилася, а в очах усе потемніло, ніби від різкого руху.

– Тут надзвичайно сильне енергетичне поле. Тут щось є. Щось, що не дає мені зібратися воєдино, з’єднати сили для повного заспокоєння… Щось із мого минулого – це я точно бачу, хоча сама картина досі в тумані. Я бачу Генріха, бачу його останні чотири роки, але до них же теж було щось? Було життя… Було те, заради чого він жив або ж лише шукав. Шукав, але не знаходив до моменту, який я пам’ятаю! – Перед ним, на сірому полі, щось яскраво вибухнуло, розірвалося на дрібні шматочки, а потім знову спалахнуло, з’єдналося, кинулося на нього, осліпило та спалахнуло так сильно, що він упав. Упав і побачив перед собою годинник. Вишуканий наручний золотий годинник…

– Доброго вечора! – Звідкись згори пролунали жіночі слова, і Філ одразу згадав, де перебуває.

– Добрий! Я у вас уперше, тож можете підібрати мені ваше найдорожче меню, – із насолодою в кожному слові мовив він і протягнув до валідатора галактронну картку. Варто визнати, Філіп почав звикати навіть до цього світу, який так відрізнявся від його рідного. До того ж він відчував, що має в цьому світі певні інструменти, один із яких тримає в руках. Грошей на цій картці було чимало, тож відчуття достатку дозволяло йому не турбуватися принаймні про свій фінансовий стан.

– Чудово, тоді я впевнена, що наш шеф-кухар приготує для вас незабутню вечерю! – Її тихі слова, що линули, немов мелодія, зачарували Філа, змусивши його кивнути, але не промовити ні слова саме через це відчуття дежавю. Відчуття того, що схожі слова він уже колись чув, а цей комфорт уже оточував його тоді. Проте коли саме? Він тільки встиг розгледіти її світлі кучері, що так швидко сховалися за найближчою стіною. Перед очима досі стояла картина молодої дівчини зі стрункою поставою, приємним голосом і вуаллю, що ховала обличчя. Вона була одягнена не зовсім як офіціантка, і це дивувало Кларка. На тій дівчині була звичайна однотонна бірюзова сорочка з емблемою кафе та елегантна біла спідниця, що сягала колін. усе відбулося так стрімко, що Філ не одразу збагнув, як енергетичні пориви всередині ледь заспокоїлися, коли він знову залишився сам.

Та з чим це може бути пов’язано? Або з ким? Чому мовчить Голос? Чому він чисто випадково потрапив у кафе, яке так нагадує минуле, випромінюючи стільки енергії? Чому він відчуває тут такий спокій і якесь дивне, але приємне хвилювання водночас?

Тим часом двоє літніх чоловіків, які, схоже, втомилися від довгої бесіди, піднялися зі своїх місць і рушили до виходу із задоволеними обличчями та веселими вигуками. За мить у кав’ярні, яка чимось нагадувала ресторан, запанувала майже повна тиша, якій заважала лише музика. Філіп, стукаючи пальцями по столу, сам створював певний ритм, який виникав чи то від напруження, чи від нудьги, чи просто через настрій хлопця. У будь-якому разі він відчував, як ритм його пальців доповнює ту ситуацію, в яку поставив його Ритм Життя. Тепер останнє слово було за ним, однак Філіп мовчав, сумно дивився у вікно та чекав наступного знаку, що визначив би його подальшу поведінку. Хай там як, цей день точно не міг закінчитися так просто. Він відчував, що зачіпка поряд, однак конкретики тут не було взагалі. Залишалося хіба що довіритися теперішньому моменту, щоб пройти далі.

Із-за стіни знову виринула постать дівчини, що швидко прямувала до нього. На її таці стояв високий коржовий торт, який ще здалеку виглядав доволі вишукано. Його шоколадні коржі, між якими розташовувалися товсті шари згущеного та кокосового молока, чудово пахли, а штучний туман навколо страви лише додавав їй привабливості. Зелені цяточки на торті миготіли та переливалися від зеленого до блакитно-неонового кольору, гарячий шоколад стікав із нього, утворюючи справжні калюжі на тарілці, а зеленуваті плямки лайму ще більше збуджували апетит Філа, який вирячився на це диво кулінарної майстерності.

– Смачного! Сподіваюся, вам сподобається… Ціна вашого замовлення становить 150 айрів. – Філ ще раз посміхнувся, прищурено дивлячись на офіціантку. Поряд із нею та сама енергія Безмежності посилювалася. Тепер, коли Філіп був напоготові, момент було вловлено, а його гіпотеза виявилася правильною – ця енергія йде не від музики, інтер’єру чи самотності кав’ярні, а саме від цієї людини.

– Дуже дякую за це замовлення… Чи можу до вас звертатися? – Справді приємно, коли тебе обслуговують професіонали, – Філ дивився просто в її обличчя, яке ховала вуаль.

– Про що ви?

– Чи можемо перейти на “ти”? – Кларк поставив зустрічне запитання, відчуваючи, як енергетичний баланс зростає. Він наближається до правди.

– Звісно, просто це дуже незвично… Ще ніколи клієнти не намагалися стати до мене ближчими.

– Мене звати Філіп, а тебе як? Просто в мене є відчуття, що ми знайомі. – Вона присіла навпроти нього, не зводячи з нього погляду. Руки вона елегантно поклала на стіл, а ноги схрестила.