Розділ 43 “Координатна загадка”

– До речі, Вільяме, ти сьогодні якийсь млявий. Що з тобою? – поцікавився їхній учитель і командир Ларрі Енвер. 
Віл вийшов із трансу не одразу, але не минуло й хвилини, як він заговорив, звертаючись не до всієї компанії, а конкретно до Філа.

– Можливо, мені здається, але ми мали б бути знайомі. Чи не так?

– Боюся, це неможливо. Я не бачив тебе в Безмежності, та й на Поверхні мене раніше не було… Хоча навіщо мені вам це все розповідати, коли ви й так усе знаєте про мене? Не просто ж так я став одним із вас. 

– Ти хочеш сказати, що теж умієш вільно спілкуватися з ТГ? Без жодних витрат енергії та виснаження, немов це розмова з реальною людиною? – із напругою в голосі запитав Вільям, пронизуючи співрозмовника наскрізним поглядом. Його руки нервово чіплялися одна за одну, а все тіло напружилося. Персона перед ним викликала в нього двояке враження: з одного боку, це був звичайний прибулець із Території Тіней, про якого вони знали все, але, з іншого – майже нічого. Звідки в нього такий багатий дар Безмежності? Яке його минуле? А мета? З ким вони взагалі мають справу, і чому ТГ так наполягав узяти його до команди? Невже цей незнайомець має те, чого не мають інші третьотипники? Якщо так, то що це? Звичайні люди не можуть навіть уявити того, що для цієї людини – звичка. Його буденні думки – ціла філософія для інших, а те, що видається неможливим навіть для самого Вільяма – це питання часу для Філа…

Саме такий психологічний портрет Філіпа Кларка створив Ларрі для подальшого вивчення нового члена команди. Щойно дізнавшись про нього та прочитавши детальну історію його життя, у душі Віла зародилися як сумніви, так і велика повага до цієї харизматичної персони, яка стільки пройшла і вже мала б загинути, але вижила якимось дивом і тепер стоїть перед ними!

– Я почав спілкуватися з ТГ зовсім нещодавно, але це не змінює нашої ментальної близькості. Він завжди допомагав і допомагає мені, як близький друг, тож я не бачу сенсу нервувати чи витрачати енергію на банальне спілкування. Про що ви взагалі? – Віл і Ларрі перезирнулися, але ніхто не мовив ані слова, хоча здивування було чітко помітне на всіх обличчях.

– Розумієш, єдиною людиною, яка мала таку здатність серед усіх учасників Омеги, був Вільям… Відбір до нашої команди був дуже суворим. Лише люди, чиї душі були на 90% схожими з внутрішнім світом людини, що змінила світ, могли потрапити сюди. 

– Кожен із нас має свій відсоток схожості, – продовжила розповідь Енн. – Наприклад, у мене він становить 95%, у Тома – 93%, а у Вільяма – аж 99%! – Віл немов закам’янів – настільки нерухомо він сидів і дивився в одну точку. 

– До того ж нам відомо, що ти пам’ятаєш не лише те, що сталося з тобою до втрати пам’яті, а й навіть минуле життя! – захоплено мовив Том. 

– А цього не можу навіть я… Тільки завдяки Вищим Силам я перемістився в іншу реальність, при цьому виживши і залишившись у своєму тілі з минулого. – Вільям важко зітхнув і підвівся з крісла. – Нам не вистачало саме тебе – людини, яка може вільно переміщуватися між простором і часом Безмежності… – Погляд Філіпа ковзав по нових обличчях так спокійно і навіть дещо самовпевнено, немов він знав цих людей уже багато років. Можливо, це й була правда. Ніхто не знає, наскільки далеко він міг зайти у своїх роздумах, куди міг дістатися та що знайти. У нього був доступ до Світового Архіву Безмежності, зміст якого Омега шукала століттями. 

– Отож, мені вже час. Мої колеги, імовірно, зачекалися, – посміхнувся Вільям і попрямував до виходу своїми характерними великими кроками. Здавалося, він ось-ось зникне з поля зору, але щось змусило його зупинитися, обернувшись до тих, хто залишився на своїх місцях. 

– Чуєш, Філіпе, – Вільям напружено подивився в обличчя нового друга, – я вірю в тебе, але прошу: не схиб. У нас тільки одна можливість усе змінити. – Із цими словами він різко відвернувся і покинув залу, швидко ступаючи по залізній підлозі. Його кроки луною котилися коридором, а серце гучно билося, немов от-от вистрибне. Могло здатися, що він зараз не витримає і просто впаде, але він усе біг і біг, прискорюючись.

– Негайно використай портал! Я маю дістатися до офісу цієї миті! 

– Чекай-но, я думав приберегти цей бонус. Що за потреба так швидко дістатися до роботи? Може, хоча б проконсультуєшся?

– Прошу тебе, не зли мене. Я й так утомився! Безмежність не помиляється. Я це знаю. Я маю все зробити швидко. Я хочу перевірити деякі свої здогадки і до того ж продовжити розслідування.

Просто посеред невеличкої кімнати, за якою починалася вулиця, раптом спалахнула блакитна іскра. Вона блискавично розширювалася, утворюючи коло, а навколо неї дув сильний вітер, ніби повз проходив ураган. Не гаючи ні секунди, Вільям ступив вперед, перемістившись до звичних йому вишуканих коридорів Міністерства. 

Серед порожніх коридорів, якими цієї суботи ніхто не ходив, Вільям виглядав диваком, який або вирішив владнати свої справи, або щось забув на роботі. Однак наш досвідчений агент біг сюди ні через перше, ні через друге. Його цікавила інформація, яку він мав би дізнатися в понеділок, а не у вихідні. Він мав би зараз сидіти на Базі, дискутувати щодо наявних проблем та обдумувати свою подальшу стратегію, але ні. Ні, оскільки з’явився Філіп і порушив його спокій, змусив його серце битися частіше, а мозок працювати швидше. Тепер він не може просто сидіти, адже має хоч щось зробити, аби наблизитися до людини, що змінила світ.