Розділ 42 “Обрані”

– Для початку нам потрібно познайомитися, адже тебе ми добре знаємо, а от ти нас – ні. 

Чоловік посміхнувся, і з-під стін, куди не доходило світло, вийшли три постаті приблизно його віку. 
Першою заговорила довговолоса брюнетка із незвично зеленими очима, майже такими ж, як у того чоловіка, з яким він щойно спілкувався. 

– Вітаю в команді! Ми з професором Енвером, Вільямом та Томасом довго шукали четвертого обраного. Дуже приємно, що ми таки завершили перший етап місії… До речі, я зовсім забула представитися, мене звати…

– Енн, – за неї швидко сказав Філ, продовжуючи тримати зоровий контакт. – Я знаю, що тебе звати Енн. 

– Але я не пригадую, щоб ми раніше десь зустрічалися. Звідки ти це знаєш? 

– Почекай-но, – у розмову втрутився Томас. – Якщо ти останній обраний, то саме ти маєш найбільший відсоток. – Його маленькі очі бігали туди-сюди, а за характером він, імовірно, був дуже імпульсивним. Порівняно з Філом, Том був низькорослим, дістаючи йому лише до плеча, але все ж потиснув руку, не приховуючи зацікавленості до нового члена команди. 

– Професоре Енвер! Він же не в курсі справи, давайте хоча б пояснимо йому, що і як. – У відповідь 65-річний професор із білою щетиною на обличчі запрошувальним жестом покликав компанію до великого круглого столу, на який лилося найбільше світла від прожекторів. Неважко зрозуміти, що це було найважливіше місце в усьому приміщенні. 
Навколо столу стояло п’ять сірих крісел із помаранчевими символами, які, ймовірно, утворювали своєрідне зашифроване повідомлення, хоча його зміст не дуже цікавив Філа. Натомість він устиг розглянути майже всю підземну залу, оцінивши її масштаби. 
По-перше, слід зауважити, що тут було доволі просторо: стеля з прожекторами та масштаби цієї кімнати чимось нагадували театр, однак замість завіси на задньому плані знаходився той самий кількаметровий портал, де двері заміняв вирізаний круг-обертайло. 

Праворуч від нього розташовувався щось на кшталт штабу: кілька моніторів майже повністю закривали стіни, а на довжелезному письмовому столі, де запросто могла вміститися вся команда, панував справжній хаос. Там валялися папірці, гологратори, якісь незрозумілі креслення та ще з десяток приладів, яких Філіп ще ніколи не бачив. 
Перед ним раптом вималювалася картина, де вся команда сидить перед цими моніторами й щось затято обговорює. Складно сказати, коли саме, але він почав відчувати увесь світ інакше. Дивлячись на нього, він немов випереджав його на деякий час, знаючи, що і як має статися, або бачив те, що вже відбулося. 

Ліворуч, схоже, розташовувалася зона відпочинку, де стояв великий диван та стіл із настільними іграми. Неподалік висіла голоплазма останньої моделі, що свідчило про гарне фінансування цього місця. Весь інший простір фактично займали лише кілька книжкових полиць під стінами та між двома згаданими зонами. 
До дрібніших деталей Філ уже не мав часу вдивлятися, тож вирішив відкласти це на потім і присів за стіл, куди швидко перемістилася вся група. 

– Отож, для початку ти маєш знати, що колись, багато років тому, цей світ був інший. – Професор клацнув пальцями, і скляний круглий стіл яскраво засяяв різними барвами, перетворившись на величезний екран, що переніс глядача до неозорих масштабів космосу, які переливалися, сяяли, вивергалися, з’являлися та зникали. – У МАДР – Міжнародній Асоціації Дійсних Реальностей – не було особливих проблем чи ворогів. Ця організація, що колись об’єднувала чи не всі відомі цивілізації Безмежності, будувалася століттями. Метою всього цього було створення єдиної і неподільної федерації усіх форм життя під егідою світового конгресу, який мав керувати чи не всією Безмежністю, але насправді був занадто слабким для цього. До того ж вони прагнули з’єднати увесь світ у щось одне. Щось, що вони називали рушієм еволюції… Це було лише питанням часу, коли МАДР мала розпастися, перетворивши Безмежність на хаос. Одна за одною космічні держави залишали цю організацію, великі імперії розпадалися, а сама думка про створення ідеального світу вже звучала як безумство. 
Усі хотіли змінити цей світ так, як бачили самі. Однією з таких держав була Вальфронія. – Уявний корабель, у якому летіли глядачі, раптом розчинився, а космічний пейзаж перетворився на місто, де хмарочоси підпирали небо, а зорельоти, наче птахи, розтинали простір своїми колосальними швидкостями. – Ще до цього Вальфронія була відома своїми радикальними висловлюваннями щодо ідеології та бажанням контролювати світ. 

– Але хіба змогла б вона перемогти увесь світ? 

– Ні, проте… – Енвер зітхнув і мовчки клацнув щось на пульті керування столом-екраном. Усе замайоріло помаранчево-жовтим сяйвом, а від екрана пішов вогняний туман. У якомусь великому кабінеті спиною до глядачів сидів чоловік і напружено вдивлявся в голограму, де можна було помітити якісь розрахунки та формули. Крім того, в куточку зображення вирізнялася ще одна людина, чиє обличчя приховувала темрява. Схоже, це була пряма трансляція. – Проте невідома нам людина з іншої реальності особисто передала лідеру Вальфронії певну інформацію чи, радше, велику таємницю життя й усієї Безмежності – Клетвер. Саме завдяки цій дивовижній рідині, яку ще й можна видобувати з деяких матеріалів, Вальфронія могла повертати до життя загиблих солдатів, що робило її армію фактично непереможною. Це прискорило розвиток імперії, тож згодом Вальфронія стала технологічно найрозвиненішою державою світу. 

– Маючи такий козир, її становлення було питанням часу, – додав до розповіді професора Том, а на екрані з’явилися сотні, тисячі військових зорельотів, що сунули на чергову планету з метою її повного знищення. – Кельдрія – єдина держава МАДР, яка боролася найдовше, але навіть вона не змогла подолати всесвітнє зло… – Усі космічні апарати раптом відкрили вогонь, а перед Філом знову промайнуло кілька кадрів, які, утім, були досить потужними. Різкий біль у голові та запаморочення цього разу вдарили особливо відчутно. Звуки чудово передавалися динаміками, і жахливий галас, що линув зі столу, сильно напружив його. Кілька розривів, вибух, крики та постріл – на щастя, ТГ устиг сфотографувати ці кадри, і тепер Філ із жахом дивився то на них, то на екран, де було ідентичне зображення, але з майбутнього.