Розділ 40 "Омега"

Двері потяга швидко розсунулися, і Філіп механічно рушив вперед, згадавши про рух за маршрутом. 
Червона лінія стала видимою на дорозі, немов рука невідомого художника вирішила допомогти мандрівнику. Тепер уже не потрібно було розрізняти перед очима реальний світ та навігатор, адже маршрут уже був просто перед ним. Звичайно ж, це була лише ілюзорна лінія, яку бачив тільки він. Для інших пішоходів її просто не було. 

– Гаразд, думаю, час згадати й про нашу дорогу. Далеко ще йти? 

– Не дуже, підпільний офіс Омеги під землею. Просто йди за навігатором. Он там, біля того великого банера, зверни праворуч, а далі – вперед, аж до кінця провулку. 

– Окей, але якось трохи не по собі… Чи безпечно це взагалі? 

– Це місце вважається безпечним, та й патрулі тут рідко бувають. – Проштовхуючись через море людей, які рухалися у протилежному до нього напрямку, він з кожним кроком пробивався все ближче до мети. Його вже не так дивувала архітектура цих дивакуватих бетонних скель. У певному сенсі він навіть звик, а легка прохолода навіть почала подобатися, інакше він дивився вже й на технології. Хай там як, а з ними було значно зручніше. Тепер увесь світ виглядав як розвинена форма минулого. Врешті-решт його світ чекало те ж саме. Колись майбутнє прийде і в його Страсбург, який стане точною копією Вальфарео. 
Держави розвиваються за однаковим планом усе своє існування. Цілі цивілізації проходять через ці ланки, тож чим його світ гірший? 
Вже довгий час він крокував по калюжах, думками літаючи десь далеко. 
Нашаровувалися спогади, згасали негативні емоції, і душу охоплював якийсь дивний, апатичний, але не менш приємний спокій. 

– Що ти зробив? 

– Увімкнув один резервний бонус – "Відлучення від Реальності 10". Максимальний рівень, адже зараз це тобі потрібно. – Філіп посміхнувся, причому досить щиро. Хоч щось у цьому світі діяло за його правилами. 

Надворі стемніло, а на небо зійшов місяць. У якомусь ресторані грала приємна, наче мед, музика. Її солодкі, спокійні ноти відлучали свідомість слухача від усього лихого навколо… 
Складно сказати, скільки часу минуло. Може, дві або навіть три години. 

У будь-якому разі цей час минув так стрімко, що втоми не було взагалі. Дихалося легко й безтурботно, немов він просто прогулювався, а не йшов назустріч таємній організації, частиною якої мав стати. 
Можливо, ТГ використав й інші бонуси, але змовчав про це. Як-не-як, він завжди знає, що допоможе у тій чи іншій ситуації. 

Світло нічного міста відбивалося та заломлювалося від скляних гігантів. Незважаючи на швидкість усього навколо та неймовірно хаотичний, як могло здатися, рух зорелітів, Філіп був наче у трансі. Його думки плуталися в глибинах власної, неосяжної свідомості, що містила стільки потаємних кімнат, заплутаних та довгих коридорів, цілих систем незбагненних ідей та думок. 

Важко було сприйняти нове життя, яким би воно не було. Здавалося, що все навколо ідеальне, футуристичне та креативне. Можна було подумати, що цей світ – сам образ ідеалу, проте його складність говорила про інше. У цій складній та розгалуженій системі було тисячі дивних непорозумінь та моментів, які Філ би радше ніколи не бачив. 

Але як би там не було, для людей навкруги нічого особливого не відбувалося. Вони не бачили іншого світу і не знали іншого способу життя взагалі. 

Це пояснювало не тільки їхню поведінку та емоції, а й їх самих, їхні ритми, які Філіп буквально “читав”, дивлячись в обличчя незнайомців. 

– Отож, ми на місці, – повідомив ТГ. Очі Філа ковзнули вниз, адже попереду вже нічого не було – він дістався кінця цієї неймовірно довгої вулиці. 
Старі ящики разом із якимсь непотребом та зламаною електронікою утворювали цілу купу сміття, яке ніби узагальнювало увесь дух вулиці. 

– Розгрібай тепер, але обережно. Дивись, не пошкодь нічого. Відсунь убік отой старий голограмний проєктор і знайдеш люк до Бази. 

– Навіть не міг подумати, що вхід до таємної Бази Омеги виглядатиме просто так, – невдоволено сказав Філ, відтягуючи важкезну конструкцію, – хіба це місце досі не викрили? Захист у вигляді сміттєзвалища – не найкращий варіант. 

– Найкращий варіант – це наш вплив у цьому районі. Все інше – дурниці. – Із характерним скреготом проєктор таки було посунуто, хоча, на перший погляд, це здавалося неможливим. 

– Що ж ти ховаєш від мене, Омего? – Він обережно доторкнувся до холодного іржавого залізного люка та провернув його. Механізм почав працювати. Хоч відкриття не зайняло більше 10 секунд, Філіп напружився так, що для нього минуло не менше години. 
Перед ним постав коридор, що більше нагадував тунель старої шахти, оснащеної яскравими прожекторами. Його залізні масивні стіни, висока стеля та величезна довжина і жахали, і зацікавлювали одночасно. 
Єдиний момент, що досі змушував Філіпа не заходити всередину, був досить банальний. Коридор, що вів від поверхні до таємниць підземного світу, пролягав під кутом 45 градусів. Одна лиш думка про глибину цього дивного місця змушувала Філіпа пітніти, немов на марафоні. 

– А, і ще дещо: я забув повідомити, що увесь тунель збудований під незвичним для тебе кутом, але не переймайся, адже все прораховано і сила тяжіння тут діє дещо інакше. Просто йди, як завжди, ні про що не замислюючись. 

– Еге ж, – коротко відповів Філ, – Звичайно ж, у такій ситуації я буду думати про щось гарне й спокійне! Ще скажи, ілюзорно змінити сприйняття цього коридору, немов він нормальний!