Розділ 38 "Тактика Поступового Наступу"

Вільям відрізав великий шматок червоного м’яса та, не приховуючи насолоди, з’їв його й запив червоним вином.

– Я сподіваюся, мій організм зараз сприймає все не так, як я справжній?

– Доки ти в тілі молодика, можеш не хвилюватися через алкоголь. Як не парадоксально, зараз ти можеш це пити, – відповів ТГ, замовкнувши й уважно вслухаючись у кожен звук навколо.

– Знаєте, скільки б разів я не бачив це шоу, воно завжди унікальне, їй-богу! – промовив Лонгдер, явно насолоджуючись видовищем. – Один мій знайомий, спеціаліст із сучасної техніки, якось розповів мені, як усе це влаштовано.

– Отакої, – щиро здивувався Віл і зміряв співрозмовника серйозним поглядом. – Я завжди думав, що ця феєрія – справа цифрової ілюзії. Чи не так?

– О-ох-хо-хо! – Здавалося, веселість Лонгдера зростала з кожною хвилиною.

– Ти маєш втертися в його довіру. Спробуй зіграти образ молодого багатія-дурника. Так цей тип розслабиться, відчувши свою перевагу. Якщо даси йому змогу говорити з тобою зверхньо, він захоче багато розповідати. Твоє завдання – поступово скерувати розмову в потрібне русло. Використовуй Тактику Поступового Наступу.

– Коротше кажучи, ця технологія базується на моделюванні справжньої чорної діри в ілюзійному просторі, яку може сприймати людина, – Вільям пропустив початок складного пояснення, але тепер слухав уважніше, наминаючи незвично смачний пиріг. – Тобто щоразу, перебуваючи в змодельованій сингулярності у викривленому просторі, ми бачимо щось нове.

Якась дивна думка промайнула в голові Баєрса. Йому пригадалося те незвичне, але знайоме обличчя, що так пильно на нього дивилося.

– Він сказав мені щось, але я не зрозумів жодного слова. Невже це ще один дивний знак Омеги? – одразу звернувся до свого радника Вільям. Розповідь про механізм роботи чорної діри змушувала його задуматися, перевірити здогадки й уважніше поглянути на ситуацію.

– Скажу прямо – ця людина не агент ні Тетраелю, ні Омеги, ні влади. За той короткий момент, коли ви дивилися одне на одного, я розпізнав її голограмний код. Так я зрозумів, що це якась інша, четверта сила, джерело якої невідоме. Я не знаю, звідки вона надсилає сигнали, ні їхньої мети. І чому вона з’явилася саме в чорній дірі, а не деінде, я досі не маю відповіді. Ба більше – я навіть не бачив її обличчя, тож як її ідентифікувати?

– У сенсі ти не бачив її обличчя?! Я ж дивився просто на нього! – Містер Лонгдер тим часом продовжував захоплено розповідати, хоча його ніхто не слухав.

– Стривай, але той тип був у масці! Що за нісенітниці ти кажеш? – Вільям зблід, осмислюючи парадокс. Кілька секунд обидва мовчали. Мозок Віла гарячково працював, істина наближалася.

– Отже, цю людину бачиш лише ти. Але чому ти вважаєш, що вже її десь бачив? Невже це твій знайомий? Це ж абсолютне безумство!

– А мені звідки знати, хто він? Чому ти думаєш, що я маю все знати? Я ж урешті-решт ніяк не був пов’язаний із цими силами! Чому я їх взагалі цікавлю?

– Не забувай, що лише ти здатен знайти людину, яка змінила світ. Ти такий же важливий елемент, як і наша мета. Ми не можемо втратити тебе, тож опиши все, що робив той чоловік.

– Він… – Вільям задумався ще глибше, навіть перестав їсти. Лише дивився в одну точку, геть забувши про реальність. – Він сказав мені кілька слів, але все було ніби в сповільненій зйомці.

– Може, спробуєш відтворити це зображення в голові, щоб я теж побачив?

– Але я ніколи так не робив, хоча…

– Хоча саме так я читав усі твої думки. Згадай той момент ще раз, прошу, друже, – Баєрс напружився, що чітко відобразилося на його обличчі, але співрозмовник так захопився монологом, що цього не помічав.
Вільям ніби йшов коридором останніх подій, усієї вистави, що його вразила. Ось він минув розмову з Лонгдером, політ космічного корабля, усі ті дивні космічні об’єкти, але ні, його цікавило не це. Чорна діра. Вона наближалася. Ось він уже в ній. Матерія знову перед очима, темрява. Надто темно. Чи було так тоді? Чи темрява стала такою лише тепер? Що коїться в його свідомості?
Перед очима лише усмішка. Яскрава усмішка, на яку він так пильно дивився. Вона – єдиний видимий об’єкт у суцільній темряві. Він зосередився на ній, і ось ті слова! Він вимовив лише чотири слова. Чотири! Заради них довелося подумки повернутися в минуле, але результат мав себе виправдати.

– Я повертаюся. Ми повертаємося… – промовив ТГ і змовк. Зміст повідомлення був коротким і чітким, але викликав безліч думок.

– Містере Уокенс, із вами все гаразд? – Голос долинув ніби з іншого світу, але Віл швидко опанував себе й охоче допив вміст своєї склянки.

– Усе чудово на сто відсотків, будьте впевнені…

– Знаєте, просто ви ніби щось згадали. Це пов’язано з роботою?