Розділ 36 “Людина з Безмежності”

Ресторан Амбасадор, безперечно, був відомий на все місто. Його любили усі "верхи" суспільства, адже атмосфера, що панувала в цьому вечірньому клубі мільярдерів, вирізнялася серед конкурентів.

Голограмні шоу відомих співаків, чиї блакитні зображення співали й танцювали між столиками, давно не були тут рідкістю.
Інколи, в особливі дні тижня, власники дивували гостей "Галактронними Шоу". У такі моменти всі панорамні вікна закривалися шторами, освітлення в приміщенні вимикалося, і "Амбасадор" поринав у темряву. Сьогодні був саме такий день, коли глядачам пощастило побачити настільки витончену ілюзію, про яку ходило стільки чуток…

У повній темряві одна за одною спалахували зорі, різні за розмірами й кольором. Спочатку вони наближалися до глядачів, але потім зникали, створюючи відчуття перебування в космічному кораблі. Усе це супроводжувалося відповідними звуками: шипінням зорельота на швидкості світла, меланхолійною струнною мелодією та дзеленчанням зірок, які ніби розмовляли з нами, розповідаючи дивні, незрозумілі історії.

Космічний корабель усе прискорювався, долаючи неймовірні відстані, а пейзажі змінювалися просто на очах: безформні сяючі скупчення, пульсуючі астероїди й планети, дивовижні та привабливі туманності. Залітаючи в них, усе навколо набувало відповідних рис.
Наприклад, кілька секунд тому наш уявний зореліт потрапив у яскраво-зелену туманність, і повітря наповнилося не лише сяючими золотими частинками й зеленим димом, а й запахами тропічного лісу, змішаними з особливою свіжістю. Інопланетні лагідні звуки заспокоювали розум, розслабляли глядачів і відпускали всі їхні погані думки далеко, за горизонт подій…
Кілька астероїдів, наче в сповільненій зйомці, пронеслися над головами, і залою прокотилися захоплені вигуки.

Варто відзначити, що реалістичність цього шоу не мала рівних. Уже за кілька хвилин можна було зовсім забути, де ти насправді. Усе виглядало так, ніби ти в справжньому космічному апараті з цілим екіпажем космонавтів. Про столики, стільці та кухню з розпеченою піччю всі забули, наче ресторан був лише ілюзією.
Вільям заворожено дивився в одну точку – настільки ця картина його вразила. Усі вже забули про їжу й розмови, споглядаючи цю подорож, що затягувала в себе, набуваючи вигляду ілюзії.

Швидкість подій навколо поступово сповільнювалася. Глядачі дедалі більше зливалися із зорельотом, хвиля подій накривали їх із головою, а серце билося все швидше.

– Такого вдома я навіть не уявив би. Хай там як, але цей світ має свої переваги… – пошепки мовив Віл і примружив очі. – Що довше дивишся, то більше бачиш, знаходиш, відчуваєш…

– У цьому й суть – маленькі деталі допомагають нам краще зрозуміти Безмежність, її особливості й таємниці. Усю її ми, звісно, не осягнемо, але її основа криється в таких дрібницях, яких не помічають звичайні люди.

Тим часом зореліт опинився в доволі незвичній ситуації: він летів прямісінько в чорну діру.
З огляду на реалістичність подій, це виглядало не надто приємно. Вільям навіть засумнівався: чи це справді ресторан? Чи, може, чергова ілюзія, а він насправді в небезпеці?

Зореліт, не змінюючи курсу, влетів у діру на повній швидкості. Кабіну кілька разів струснуло, навіть тарілки задзеленчали. Вільяму досі було складно збагнути, чому їхні пляшки не впали зі столів. Імовірно, на початку шоу вони примагнітилися до поверхні.
Навколо пролітала темрява, яка, однак, нагадувала розплавлену смолу, що викидала свої частинки прямо на зореліт.
Вільям звернув увагу на вигляд чорної діри зсередини, про який лише читав. Здавалося, у цій чорній матерії відображалося все, що було навпроти. Це було схоже на чорне дзеркало, через яке на нього хтось дивився!
Ні, йому не здалося – із темряви просто на нього спрямував свій погляд силует, чиє обличчя видалося знайомим.

– Чорт забирай, я вже бачив цю людину десь… Це волосся, цей профіль, погляд…

– Схоже, ця людина з Безмежності хоче тобі щось сказати. Якщо чесно, у мене немає про неї жодної інформації. Це справді дуже цікаво. Усе вказує на те, що її сила набагато вища за мою… – Невідомий, усміхаючись на все обличчя, мовив кілька слів, яких Вільям, звісно, не почув. Але за виразом обличчя мовця він зрозумів їхню важливість…