Розділ 31 “Агент”

Бруно стояв, не знаючи, як краще почати розмову, адже перед ним були не просто підлеглі, а люди, які могли б допомогти йому знайти необхідну інформацію.
Але не можна забувати, що він був тут за завданням, а вони – першокласні психологи з досвідом роботи в розвідці.
Якщо він почне розмову про людину, що змінила світ, про яку так мало відомо і про яку звичайні люди не знають, підозри виникнуть одразу. У цьому немає сумнівів.
Зараз треба здобути їхню довіру, адже так він зможе виграти час і зрозуміти, як усе тут працює.
До того ж це все-таки звичайні спеціалісти. Звідки їм знати інформацію, від якої залежить доля стількох галактик, а може, й усього світу?
Ні, він має знайти іншу ниточку, що виведе його з цієї халепи.

– Сер, у нас сьогодні є над чим попрацювати, – вивела його з роздумів Міранда. – Для початку пропоную вам оглянути ваше робоче місце та розібратися з документами. Там потрібні ваші підписи і кілька печаток, нічого складного.

– Гаразд, думаю, я розберуся з цим самостійно. Якщо ви будете потрібні, я вас покличу, – запевнив Віл і з відчуттям цікавості та легкої тривоги підійшов до столу й завмер. Ніби зненацька за визначеними на підлозі контурами, яким він раніше не надавав значення, виросли стіни, і тепер він був сам у своєму кабінеті.

– Режим Спокою увімкнено! – радісно повідомив голос зі стелі. – Радий бути частиною вашої команди, повністю до ваших послуг. – Робот говорив так природно, що Вільям у житті не відрізнив би цей голос від людського.

– Оце так… Власний X-Войсер… Завжди мріяв про такого…

– Бачиш, мрії збуваються! – з іронією відповів ТГ.

Хлопець доторкнувся рукою до стін, які за текстурою нагадували дерево й пахли відповідно. Усе в цьому кабінеті було вишуканим, ніби взятим із якоїсь стародавньої книги.

– Як дивно: попри те, що ми в сучасній будівлі міністерства, тут усе ніби з дев’ятнадцятого століття… Навіть замість голограмного паперу – звичайний.

– Вони дуже дбають про безпеку. Побоювання, що хакери можуть їх обдурити, змушує використовувати папір для важливої інформації, яка не має потрапити до рук Омеги чи Тетраелю.

З особливою обережністю Вільям присів у неймовірно зручне й дороге чорне крісло з вишитим гербом імперії на сидінні. Щойно новий бос умостився в ньому, увімкнувся механізм автоматичного масажу. Спинка крісла вигиналася так, що й без того прекрасне крісло ставало незрівнянним джерелом комфорту для свого власника.

– Ах-х-х… – Він заплющив очі, повністю насолоджуючись моментом. – Про це можна лише мріяти. Навіть думається в рази краще. Цікаво, чого ще бракує до абсолютного комфорту?

– Наприклад, якогось дорогого напою, чи бажаєте? – нагадав про себе X-Войсер, від чого хлопець аж здригнувся – він ще не звик до голосу зі стелі. Хоча до Голосу в голові звик, тож, імовірно, цей скоро стане звичною частиною життя.

– Ні, дякую. Я повідомлю, коли щось знадобиться.

– Повністю до ваших послуг! – лагідно відповів робот.
– А мені ж тепер доведеться починати, – уже без ентузіазму промовив Віл, вчитуючись у рядки першого документа. – Так… В одному з районів міста викрили підпільну озброєну групу Омеги… Усіх порушників заарештовано завдяки співробітникам вашого Міністерства. Підтвердіть закриття справи, поставивши підпис… От і справи в нас. Мені підпис той, що з мого справжнього життя, чи що?

– Ні в якому разі, розслаб руку, – одразу втрутився ТГ.

– У сенсі? Ну, що далі?

– Не просто поклади на стіл, а розслаб так, щоб її взагалі не відчував. – Дещо збентежений Віл усе ж дослухався до поради. Тієї ж миті рука поворухнулася, хоча він цього не хотів.
Вільям відчув, як у неї повертається сила, як вона напружується, хоча він не доклав жодних зусиль.

– Ні, тільки не кажи, що ти вмієш керувати мною, а в цій ситуації ще й моїми руками без мого відома!

– Хех, – пирхнув Голос. – Як хочеш – я зроблю свою справу мовчки, якщо ти так не хочеш про це чути.

Рука легко взяла ручку й зробила кілька штрихів – на папері з’явився унікальний і не надто складний підпис, в основі якого лежала літера B.

– Ти зробив це так швидко, ніби завжди використовував цей підпис. Поділишся секретом?

– Нічого більшого за вдалу імпровізацію та частинку Безмежності в моїх силах, – відповів ТГ. Йому явно сподобалося, що його працю оцінили. – Надалі використовуй цей підпис. Рука автоматично писатиме саме його. Щоб її активувати, подумай про мене, і я все оперативно владнаю.

– Гаразд. У нас тут далі щось про підозрілих осіб… Так, сюди і сюди… Чудово працює моя – і водночас не моя – рука. Скоро точно звикну до цього ефекту… – У кімнаті увімкнувся пристрій, що наповнив повітря запахом лаванди, від чого Вільям трохи запаморочився, але загалом був приємно здивований.