Розділ 30 "Образ нового життя"

Вільям досі не міг повірити своїм очам, оглядаючись навколо. Він неспішно рухався, піднявши голову й розглядаючи верхні поверхи. Там було так само гарно й футуристично, а такої краси зблизька він ніколи не бачив.

– Доки ти виконуватимеш роль нашого агента, хтось інший імітуватиме тебе і твою поведінку, – повідомив ТГ без жодного виразу емоцій.

– І хто ж це такий? Чорт, чому ти одразу не повідомив! Він же мало про мене знає і…

– Замовкни! – перебив його ТГ, явно не бажаючи терпіти розпитування. – Тебе замінить штучний інтелект, от і все. Забудь про це, інакше не почуєш від мене більше жодного слова про речі, які тобі знати не слід.

– Бруно, то ви йдете? Розумію, будівля дійсно гарна. Я й сама любила по ній прогулюватися, коли тільки прийшла на роботу, але ж ви ще маєте побачити своє робоче місце!
– Ах, так-так… Вибачте, ходімо! – Марта йшла швидко, тож хлопець ледве встигав за нею, на ходу вдивляючись у кожні двері та в обличчя перехожих, які нічим особливим не вирізнялися. Усі кудись рухалися, майже ні про що інше не задумуючись.

Довгі заплутані коридори, немов із науково-фантастичного фільму, утворювали справжню мережу надсучасної будівлі. Стіни з титану та іншогалактичних металів були чистими й виглядали міцними.
Через синювате скло в коридорах можна було побачити, що відбувається в кожній із кімнат.
Переважно працівники були одягнені в сині піджаки та загалом елегантну форму, яка включала електронний бейджик, що з’являвся при натисканні на золоту нашивку розміром у кілька сантиметрів – герб Вальфронії.
Більшість із них працювала за голограмами, постійно щось натискаючи та перетягуючи. Час від часу вони ніби витягували з голограм об’єкти – це могло бути що завгодно, від деталей зорельотів до різноманітних відео з усіх куточків Імперії…

– Це наш відділ світового контролю. Тут наші спеціалісти визначають і спрямовують об’єкти з одних точок галактики до інших. Це включає передачу технологій, секретних документів і дещо ще, – швидко пояснювала Марта, показуючи руками то туди, то сюди. – До речі, якщо не секрет, як вам вдалося отримати цю посаду? – Її очі зустрілися зі зніяковілим обличчям Вільяма, який не знав, що відповісти.

– Зв’язки допомогли. У мене вони є.

– Он як, – одразу повірила вона без зайвих запитань. – Завжди мріяла стати керівницею відділу…

– А яким відділом? – напружено запитав Віл, нервово вдивляючись у незнайомі обличчя. Він точно почувався не у своїй тарілці. Якби не відчуття, що змушувало його шукати мету, він би не пішов далі.

– Відділом розвідки… Ви ж урешті-решт його керівник! Я думала, ви це знаєте, хоча… Я й сама спочатку погано розуміла свою роль, але з часом усе змінюється. Згодні?

– Га? Так-так, – бездумно відповів Вільям, утративши суть розмови, із якої вже дізнався потрібне.

– Ось ти вже й знаєш трохи більше. Не питай, як ми це влаштували. У нас є свої люди у вищих колах, – спокійно й монотонно, наче диктор із радіо, сказав ТГ.

– Мені це вже не цікаво, є важливіші речі, наприклад, моє прикриття!

– Це тебе не має хвилювати, адже ти в будь-який момент можеш знову вистрелити в себе й повернутися у своє справжнє тіло в безпечному місці…

– Отож, так наша компанія востаннє святкувала День Імперії, – закінчила свій черговий монолог, якого ніхто не слухав, провідниця нового співробітника компанії.

Довгі коридори тим часом тягнулися й тягнулися, здавалось, їм не буде кінця. Вони були одноманітними, але все ж гарними – іноді серед світлих офісних коридорів, що нагадували космічну ракету, траплявся цілий сад дивовижних рослин із різних планет, де панували чарівні, надихаючі аромати, а з дерев лунали пташині мелодії.

Були місця, де коридори ставали схожими на затишні вулиці з кав’ярнями та пекарнями, що манили духмяними запахами. За стінами цього офісу справді починалося нове життя, відмінне від зовнішнього світу, яке й близько не нагадувало брудні, темні вулиці Ветфорда, що ховалися в провулках між будинками-гігантами.

Тут був свій клімат, своя мікрофлора, що наближалася до ідеалу…

– Розкажіть, будь ласка, трохи про мої обов’язки, із чого мені починати і як? – щиро запитав Віл.

– О, містере Бруно, не варто так хвилюватися. Ви виконуватимете адміністративну роль: отримуватимете доповіді, узагальнюватимете інформацію, спілкуватиметеся з певними людьми, – швидко пояснила вона так, ніби це всім відомо. – Усе просто: у вас буде особистий бухгалтер, який допоможе в усьому розібратися.

– Хоч би цей бухгалтер був не надто балакучий, – мимоволі подумав Бруно, коли вони обоє зупинилися.

– Нам сюди, проходьте та знайомтеся зі своїми новими колегами! – Голограмні двері миттю зникли, і перед Вільямом відкрилася простора кімната з дорогими різьбленими меблями, квітучою рослинністю обабіч і великим письмовим столом із голограмним монітором.