Розділ 28 "Крижана заметіль"

Перед очима все спалахнуло. Яскраве світло осліпило Філіпа, і все навколо зникло. Місто з його красотами, зелені парки й ліхтарі, що освітлювали шлях подорожнім уночі. Зникли Генріх, усі люди, небо, природа й усе місто загалом. Навколо замайоріли зорі, а Безмежність космічних просторів заповнила весь простір. Сотні кольорів знову переливалися й видозмінювалися в якомусь надзвичайному торнадо. Філіп відчув стан невагомості, поринувши в невідомість, що простиралася під його ногами, доки погляд сягав далеко за горизонт.

– Усе починалося саме так. Усе вказувало на те, що справа всього його життя вже не відродиться, що це – фіаско в чистому вигляді, а варіантів не залишилося. Саме тому Генріх і відчув, що мусить іти далі. Він і рушив далі. Він пішов на фронт… – У ту ж мить усе знову спалахнуло, а неозорі кольори космосу змінилися білими, сірими й чорними відтінками зимового морозу. Кларк стояв в окопі, а навколо панувала заметіль. Вітер підкидав сніг у повітря, а потім відпускав його, від чого завірюха лише посилювалася. Небо було темним, укритим хмарами, які віщували сніжну погоду. Після теплого міста холод зими вп’явся в тіло хлопця з особливою злістю й жорстокістю, наче хижий звір, що вправно орудує своїми смертоносними пазурами.

Це місце Філіп одразу згадав, відчувши ту енергію й той дух, які він уже переживав одного разу.
Червоний спалах у повітрі вибуховою хвилею зніс Філа, від чого хлопець похитнувся й упав на сніг в окопі під акомпанемент низки вибухів. Гул, крики й розриви снарядів – усе почалося так несподівано, що Філ був буквально шокований. Над його головою небо вже стало чорним, настала ніч, хоча ще кілька секунд тому був день.

– Якого біса?! Що взагалі відбувається? Це якась часова петля?

– Це книга, я ж казав! Книга здатна переносити тебе як у просторі, так і в часі за короткий проміжок. Згадай: слова – це не просто сукупність літер, це сила, здатна створювати образи з нуля.

Біля нього пробігла група солдатів, у прямому сенсі пройшовши крізь нього. Здавалося, що відбувається повний хаос, а на іншому боці поля вже виступила армія ворога. Французькі штурмовики сотнями пересувалися полем, і по них із різних боків гатили кулемети, викошуючи ряд за рядом, але ця величезна сила потроху наближалася. На мить перед його очима спалахнула й затрималася картинка чи щось схоже на відеозапис, де Генріх сидів із десятком інших бійців, і всі про щось весело гомоніли. Він побачив цей вираз обличчя Генріха, зрозумів, що той шокований, що він щось відчуває. Щось недобре. Усе спалахнуло знову, і земля посипалася на голову. Навколо позицій усе горіло. Вогонь пожирав усе, не залишаючи нічого на своєму місці. Він зустрівся очима з одним із бійців, якого впізнав одразу – Матео. Не бачачи його, той вибіг з укріпленого бункера, щось кричучи й віддаючи накази на ходу.

Постріли й грім бою огортали всю площу навколо. Дим і вогонь заполонили все, а в небі майоріли летючі вогні. Хоч Філ і був тут лише ілюзійно, він відчував усе так, ніби насправді. Це було схоже на страшний кошмар, що повторився вдруге, точнісінько як раніше. Щосекунди щось відбувалося. Десь лунали розриви, а в гучності вибухів, криках солдатів і цьому лютому морозі жило щось страшне, холодне. Він знав, хто виживе, а хто ні. Він відчував, що станеться, а що є лише його уявою. Він здогадувався, наскільки все це далеко, але шум у вухах не зникав. Філіп досі біг траншеєю, не знаючи, що робити. Кулі пролітали крізь нього, а серед вогню й диму було вкрай важко знайти вихід. Він загубився, не маючи сил вибратися з цієї пастки. Думки сплуталися в клубок, а в його очах відбивалася зневіра з новим відтінком.
Він бачив усе знову. Знову все згадував. Знову відчував, ніби тепер дороги назад немає.

– Пам’ять сильна лише тоді, коли слабкі очі.

– Але як це все зупинити?! – розпачливо гукнув Філ, задихаючись і жадібно хапаючи ротом холодне повітря.

– Просто подивися на світ здоровим оком. Усе це складно й болісно, але не забувай, що вся небезпека для тебе лише у твоєму світі, де ти зараз насправді перебуваєш.

– Подивитися очима?! Але це… Навіщо мені ця частина?! Нащо мені цей жах знову?! – Філ упав на коліна, учепившись руками в сніг і заплющивши очі. Усі думки, про які він думав тоді, постали знову. Але тепер він змінився.

Він уже не мав сил спинити цей потік, заспокоїти себе й зупинитися. Тепер, коли механізм запрацював, він став його часткою, а бажання вийти з нього лише завдавало нових ударів.

– Я не хочу ні дивитися, ні пам’ятати… Мені не потрібне те, що я хотів, і я вже не прагну повернути минулий ідеал. Я хочу лише повернутися… – У ту ж мить він знепритомнів, упавши обличчям у сніг. За мить він зник. Бій продовжився, але біль від нього не забувся. Не забувся навіть через роки…