Розділ 25 “Кімната Енергії”

Десь над головою блимала лампа. Її світло то спалахувало, то згасало, однак ця частота була занадто високою, через що дивитися на неї було вкрай неприємно. Філіп сидів у кріслі, а його ноги й руки були прикуті до нього галактронними пов’язками. Минуло близько десяти годин від останніх подій, але все ще здавалося, ніби це було п’ять хвилин тому. Екран перед ним був вимкнений, через що лампа залишалася єдиним джерелом світла в цій кімнаті. На його обличчі читалося багато емоцій, але ця сила… Вона ніби увиразнювала все інше. Сила, що штовхала його як на необдумані кроки, так і на великі зрушення. Зрештою, ця сила була частиною його самого. Хто ж він без неї? Без неї він такий самий Тіньовий, як і всі. Можна сказати, що сила Безмежності, яка насамперед ґрунтується на його вірі, не є чимось винятковим. По суті, вона доступна всім, але не всі готові її взяти, прийняти, повірити в неї.

Залізні двері з гуркотом розчахнулися, і чиїсь гучні кроки пролунали позаду. Кларк розплющив очі й уважно прислухався до них. Йому не треба було гадати, хто там, адже він уже відчував Координатора за своїми плечима, а на його обличчі висіла та сама невимушеність. Поглянувши на нього, можна було подумати, що ця людина – робот без емоцій, настільки добре Ілюзія була розвинена в ньому самому.

– То як там ти казав? Винні ми? – Награна ласкавість звучала вкрай бридко, а враховуючи, що кожне слово було механічним, відраза лише зростала. Філіп сидів непорушно, мов камінь. Тепер його думки стали чіткішими, а розуміння ситуації – кращим.

– Усі ці вісім років… Ви ідіоти?! Що ми могли такого зробити, щоб утратити все життя й потрапити у вічне пекло на Землі? – Знову той сміх, що більше нагадував звуки шакала, який у передчутті здобичі не може насолодитися нею сповна.

– Який же ти чортів недоумок! Який же дурний і нерозважливий, геть пропащий мерзотник! – Металева рука вп’ялася в шию й сильно стиснула її. Лампа блимнула востаннє й згасла, а на її місце увімкнувся галактронний екран, на якому з’явилися тисячі фотографій, що пролітали так швидко, що в очах мерехтіло. Філ спробував повернути голову, але не зміг. Металевий шолом на його голові вчепився намертво, блокуючи всі рухи.
Він заплющив повіки, але, як би дивно це не звучало, ситуація від цього не покращилася. Повіки здавалися прозорими, ніби їх не було.

– Усі вони – придивися уважніше! – Картинка різко зупинилася, і око змогло вловити знайомих йому людей.

– Бред, Феб, Ніколас, Ящір, Томас та всі інші – ти їх чудово знаєш… Тепер вони такі ж, як і ти, Тіньові – люди, що прийшли в цей світ із цією Темною Міткою на плечі, яку неможливо позбутися аж до смерті! – Те місце, про яке говорив Координатор, одразу запекло, від чого Філ захотів схопитися за нього, але не міг поворухнути рукою.
– Колись, ще до того, як у Вальфронії встановилася нова влада імперії, коли ми були Республікою, усі ви були такими ж, як і решта! Уявляєш?! Вас хотіли прирівняти до всіх людей, хоча сам Ритм Життя дав вам ці мітки! – Утримувачі рук і ніг стиснулися сильніше, завдаючи ще більшого болю. Їхня дія стала в рази жорсткішою, ніби вони ожили, хоча цьому, мабуть, уже ніхто не дивувався. – Цих знаків немає в решти населення, але ви… Ви справді особливі, адже згадай сам: чи відчуваєш ти більше за інших? – Кілька секунд тривало якесь розпливчасте видіння, яке змінилося тим самим синім екраном перед ним. – Ти особливий навіть серед особливих, а знаєш чому? – Рот Філіпа прочинився, а повіки знову зімкнулися. Руки розслабилися від розумових операцій мозку, який видавав дедалі реальніші образи.

– Тому що це я – один із вас.

– Абсолютно вірно! – Координатор із властивою йому усмішкою знову заходив по кімнаті, використовуючи свою улюблену манеру ходіння. – Ти був страшнішим і за мене, і за них, і за нас усіх разом узятих, а все через ту силу, яка почала оживати саме тут. – Запала драматична пауза. Свідомість уже цілком повернулася до Філіпа, але бажання вірити в те, що коїться, у нього не було.
Екран знову змінив картинку, перенісши глядача до маленької кімнати, світло в яку потрапляло лише через невелике віконце. У кріслі посеред кімнати хтось сидів, не рухаючись. Двері швидко відчинилися, і за манерою ходіння Філіп упізнав Феба, але з дверей вийшов не він, а якийсь чоловік, чий погляд і весь вигляд свідчили про злочинну діяльність і алкогольну залежність цієї особи.

– Вимкніть, я знаю, що має статися… – пробурмотів Філ, відчуваючи подальший розвиток подій, але його язик дещо тремтів. Він у прямому сенсі знав, що буде далі, завдяки Силам Безмежності.

– Ти маєш знати, хто ви є. Ти маєш знати, за що ви тут.

У руках чоловіка був ніж завдовжки приблизно десять сантиметрів. У його очах читалася вся жорстокість ненормального хулігана. Він недбало крутнув крісло, розвернувши його до себе. Нігті Філа вчепилися в крісло. Він востаннє побачив жах в очах жертви, після чого почалася найстрашніша частина цього запису, яка тривала близько п’яти хвилин і за змістом яскраво пасувала б до фільму про маніяка, що з’їхав із глузду.
Кожна мить цього кривавого місива здавалася чимось нереальним.
“Чи може людина взагалі так повестися? Чи це лише постановка?” – запитував себе Філ щоразу, коли вбивця завдавав удару під звуки несамовитих криків…
Екран погас, але в очах досі стояла щойно вимкнена сцена.