Розділ 24 "Погляд на світ"

У великій залі, де панувала напівтемрява, а кількість людей явно перевищувала норму, яскраво вирізнялися лункі кроки кібер-людини, сам вигляд якої наводив жах. Координатор походжав туди-сюди, ніби обмірковуючи, як краще почати свій звичний монолог. Уперше їх зібрали так рано. Було зрозуміло, що щось сталося, але ніхто, крім однієї людини в цій залі, не мав ані найменшого уявлення про це.

– Отже, маю повідомити вам одну надважливу новину: сьогодні вночі з нашого архіву стався витік інформації, – залізний голос звучав особливо злобно, і всі дещо напружилися, розуміючи, що скоро можуть початися перші допити. Тільки одна людина, винуватець цього, сиділа надзвичайно спокійно, не виявляючи жодних емоцій. Навіть занадто спокійно. – Я думаю, вам усім відомо, що за протиправні дії настає кара – інколи жорстока, інколи кривава, але завжди справедлива! – У голосі вже вчувався солодкий запал до дій, властивий хижаку, який ледве стримується, щоб не розірвати жертву. – Ви… ВИ є причиною всього зла навколо! – Потужний удар залізною ногою об стіну був настільки гучним, що більшість тих, хто дрімав у других і третіх рядах, здригнулися й миттю прокинулися. – Смерть – це винагорода для вірних Вальфронії, життя – це знак того, що ви – люди згори, які не мають за плечима всього того зла, яке тепер є нашою реальністю через вас. Ви ж не маєте права ні на перше, ні на друге, бо ви – це те зло, яке змусило світ шукати нових можливостей для життя… – Загальна тиша. Угорі гудуть лампи. Емоції зашкалюють.
Філіп перебував у стані напівтрансу. Його око, наділене надзвичайними силами Ілюзії, домальовувало до всіх об’єктів навколо листя, книги й рослинність, уперше побачені цієї короткої ночі.

– Думаєте, ми не знайдемо того, хто викрав інформацію? Думаєте, ми допустимо, щоб секретні документи гуляли серед вас? Ви справді вважаєте нас дурними бездарами, які проковтнуть такі вибрики? – Із кількох виходів з’явилися Вартові. По арені прокотився монотонний гул у передчутті чогось значного. Усі згадали, як це відбувалося десятки разів раніше. Як це є. Як це буде.
– Першим нехай буде номер… вісімнадцять! – абсолютно випадково крикнув Координатор і легковажно розвернувся до всіх спиною, прямуючи до найближчого Вартового, щоб щось йому повідомити.
Неподалік від Філіпа почалися гамір і розмови. Номер вісімнадцять із блідим обличчям і якоюсь страшенною зневірою дивився вперед і нічого не бачив. Так само, як Філ! От тільки в очах Філа вже не було нічого – ніби всі його емоції разом із душею випарувалися. Мабуть, саме тому з самого ранку всі питали, що з ним. Мабуть, на його зовнішності відбилося те, що коїлося в його душі. Якщо після всього цього вона в нього ще залишилася.

– То що там? – долинули звуки зі сцени, де вже стояв вісімнадцятий номер. В очах Координатора відбився такий яскравий блиск, від якого пробирав холод. Це був шалений блиск. У ньому читалося щось більше, ніж неврівноваженість і незрівнянна злість до людей. Це був сам символ усього того, за що Тіньові опинилися тут. – А ось і наш перший клієнт! Ви погляньте-но! Хіба не чудовий початок ранку?
– Це не я, – тихо пробурмотів вісімнадцятий номер.

– Не ТИ?! – зробив здивовану, награну гримасу Координатор, а кожна частинка його залізного обличчя вишкірилася, надаючи йому воістину потворного вигляду. – Оце так! Виявляється, він ні в чому не винен! Ви уявляєте таке?! – іронічно звернувся до зали він.

– Я нічого не знаю, – спробував щось сказати Тіньовий, але слова не клеїлися. Він і сам це чудово розумів.
Ніхто не міг відвести погляд від такої вистави. Усі, у буквальному сенсі, пороззявляли роти, дивлячись на це як на спектакль, а не на допит. Філіп також дивився. Та чи бачив він щось? – Питання іронічне.

– Ти не знаєш? Невже знання – це така складна річ? Чи ти не бажаєш їх отримати? – лукаво вів свою добре відпрацьовану гру Координатор, не збираючись зупинятися. Він отримував тут найбільше енергії, тож міг вести цю розмову годинами, якщо не днями.

– Які ще знання? – тільки й спромігся промовити Тіньовий, коли відчув сильний удар у живіт, від якого ноги підкосилися, а публікою прокотилося зітхання.

– То як?! Чи потрібні ще розповіді про знання? Чи, може, мені краще навчити тебе говорити правду в Кімнаті Енергії? – Надзвичайно весела посмішка застигла на обличчі кібер-монстра. Його червоні вогники-очі почали кидати іскри. Насолода досягала піку, а він уже уявляв, скільки Енергії забере сьогодні. Що нещасніша й слабша жертва, то потужніший енергетичний викид у вигляді Клетверу вона дасть.

– Життя – дуже відносна річ, воно занадто високе для розуміння, тим паче для ваших мізків, – повчально-сатиричним тоном продовжував він, склавши руки за спиною й походжаючи навколо лежачого. – Лише раз утративши його в своїй ідеальній формі, ви вже ніколи не повернете його назад… НІКОЛИ! – На останньому слові він зробив найбільший наголос, після чого зареготав із небаченою досі силою й щирістю, ніби почувши вдалий жарт. Ніби він був зараз на якомусь шоу, а не на своїй роботі, яка була для нього саме такою.