Розділ 22 “Прикриття”

Пройшло близько години з часу розмови між незнайомцем та Вільямом, а хлопець досі не знав, що й робити. Звичайно, цей конверт міг бути, як небезпечним, так і рятівним – хтозна, чи відома спецсилам про його думки. Про його неправильні думки. Незнайомець пішов, а тарілки за цей час спорожніли. Баєрс куняв у своєму кріслі, проте нормально відпочити з таким адреналіном було б просто неможливо! 

– Отже, саме через це ти вирішив відійти, правильно? – звернувся до свого доброго знайомого Віл, допиваючи каву та потягуючись, а спина приємно захрустіла від довгого сидіння.

– Ти мав і маєш самостійно пройти свій Ритм, не забувай, що я матеріальний у світі Ілюзій, але не у цьому світі.

– Тобто ти вважаєш за краще довіритися цьому типу? Думаєш, він не підісланий агент влади? Може, все це якась омана?

– Довіряй тільки своїй душі, вона єдина бачить Ритм. Все інше тобі потрібно тільки для життя. – Віл позіхнув і востаннє поглянув на місто, що занурювалося у темряву. Вогні стали яснішими – туман дещо розвіявся.

– Якщо так, то цей конверт – чиста правда… Що ж, переконаймося у цьому! – Пальці відкрили синій конверт, і перед хлопцем постав надрукований текст на білосніжному папері. 

"Вітаємо Вас, Вільям Баєрс! Схоже наші дороги перетнулися знову. Можливо, Ви спитаєте: чому саме я? Чим я такий особливий? Невже потрібний саме я? Відповідь простіша ніж запитання. Ви – ті, хто змогли зберегти душу та ясну свідомість за останні вісім років життя у нашому нелегкому світі. Ви не лише пройшли далі, ніж ми думали, але й зрозуміли деякі речі самі. Деякі важливі речі. Саме тому Ви й можете допомогти нам у пошуках людини, що змінила світ. Складно сказати, але той, кого Ви маєте знайти, за формою душі на 90% схожий на Вас. Цю та деяку іншу інформацію змогли виявити наші агенти під час операції "Рішучий Удар". Саме тому все вказує на те, що саме Вам суджено зробити вирішальний крок."

Вже близько декількох десятків мелодій пролунали на фоні, доки Вільям сидів у ресторані. Зараз же лунала якась таємниче мелодія, що ідеально пасувала б до якогось детективного серіалу про вбивство за загадкових обставин. У цьому ж випадку все було і в прямому, і в переносному сенсі, вкрито туманом. Густим, білим туманом, який зараз заглиблювався у темряву невідомості. 

– Це треба терміново знищити. – Повідомив ТГ, вийшовши з мовчання, – Зроби це зараз, годі гаяти час, перечитуючи це знову і знову. Від цього зміст все одно не зміниться, зрозумій це! 

– Гаразд, коли все так серйозно, я бачу в мене немає вибору. 

– Вибір є завжди, і прямо зараз ти вже його зробив. 

– А ти звідки знаєш? 

– Звідти, звідки й завжди! Чи ти забув, що я вже досяг рівня Безмежності? – використав свій секретний прийом Голос, від чого навіть Віл посміхнувся. Голос завжди вів довгі розмови про Безмежність, розповідаючи все нові й нові нюанси, від чого картина дедалі прояснялася, а Вільям розумів все більше і більше. Сьогоднішній день же не був винятком. 

Розпрощавшись, постать під акомпанемент приємної мелодії зайшла у ліфт, де панувала тиша. З цієї миті його життя поділилося на до і після. Здавалося, він вступив у нову, небезпечну гру, в якій ставки високі, а вихід один. Ось він! 

Хлопець вийшов з ліфту, дивлячись вперед, туди, у бік кафе на першому поверсі, тепле світло якого й завело його сюди. Шум вулиці змінив заспокійливу атмосферу будівлі, доки тепло змінилося холодом. 

Вільям звернув у перший ліпший перевулок та впевнено попростував вузькою дорогою, яка була такою вологою і холодною. Чорні тіні будинків та неприбрані подвір'я одразу винирнули на очі, тільки-но Вільям відійшов від основної вулиці. Вся яскравість зникла, мов її й не було. Натомість сірість поміж туману стала основною картинкою. По його спині пробігли мурашки, а все тіло окинув холод. Відчуття підказували, що щось невідоме насувається, стаючи ближчим та реальнішим. 

– Дороги назад немає, – так само туманно та нерозбірливо мовив Голос, коли хлопець оглянувся назад і зрозумів, що вже не бачить вулиці. 

– Туман… Він став немов сильнішим. Але ж я дивився з вікна! Все ніби було нормально, та й не так темно… 

– Хто сказав, що у всьому місті буде так само як тут? 

– Чорт забирай, з кого ти знущаєшся? І так все вкрито туманом, як у прямому, так і в переносному сенсі. Складно знайти бодай частку логіки між всіма подіями останнього часу.

– Не забувай: логіка є завжди. Її двозначність підкреслює той факт, що ми мислимо, дивлячись на проблему ззовні. Правда ж зачасту схована глибоко всередині. – Ззаду почулися чиїсь кроки. Вільям на диво швидко відірвався від розмови з ТГ і обернувся знов, на цей раз таки зустрівшись поглядом з постаттю в чорному, яка була майже як дві краплі води схожа на того типа, що передав йому синій конверт. Цей самий капюшон, цей костюм, ця таємничість в образі – все так і свідчило про те, що той, хто зараз перед ним, тут не просто так, що у нього є певне завдання.