Розділ 19 “У полоні Ілюзій”

– Агов! Філіпе! Повернися в теперішній світ! Чи думаєш, що це все так просто? – Кожне слово звучало якось дивно, ніби приглушено й водночас голосно. Голова тремтіла, відчуття не кричали, а просто-таки волали про небезпеку, але сам Філіп… Здавалося, йому в саме серце встромили кинджал. Кинджал, що боляче впивався у всю віру, яку він збирав стільки років. Тепер же вся його й без того слабка віра в ті вічно далекі, фантастичні відчуття руйнувалася, мов картковий будиночок. Тим часом якесь віддалене гупання чиїхось ніг яскраво свідчило про присутність у цьому приміщенні не однієї людини.

– Якщо ти не вийдеш звідси зараз, ти вже ніколи не вийдеш на Поверхню! – безперервно кричав ТГ, посилюючись із кожним словом. У ці секунди він докладав усіх зусиль, усієї наполегливості й сили, що мав.

– Навіщо мені це? Якщо мені й вдасться вийти на Поверхню, то все одно там усе закінчиться! Нащо взагалі щось робити?! Нащо існувати в цьому лайні, коли воно навіть ні до чого не приведе?! Нехай краще знайдуть мене тут і позбавлять усіх страждань…

Кроки наближалися, а чиїсь голоси почали вирізнятися серед загального шуму. Яскраві промені від надпотужних ліхтариків-світлячків в очах Вартових почали пробиватися крізь порожнини між полицями.

– Вони не дадуть тобі вийти звідси ні фізично, ні духовно. Вони максимально наблизять тебе до смерті, але не дадуть померти! Як ти цього не розумієш?! – Шалене хвилювання, що наростало в геометричній прогресії з шокуючою швидкістю, заполонило все його єство.
Почуття жаху змусило його покинути стан "вакууму". Небезпека стала видаватися реальною, що додало йому сил для її подолання.

– Де вони? І куди мені тікати?! Вихід же один!

– Просто біжи вперед. Щодуху!

Філіп із ще шаленішим виразом обличчя та серцем, яке просто-таки неймовірно калатало, кинувся вперед, у заплутаний лабіринт особових справ, більшість власників яких уже ніколи не дізнаються, що про них написано.

– Не варто особливо відхилятися праворуч чи ліворуч. Твій вектор руху мусить бути спрямованим вперед, – спокійним тоном, наче нічого не відбувалося, заявив Голос. У його спокої було щось шалене, а точніше – надзвичайне.

– Що ти приховуєш? Чому ти дав мені це прочитати? Як ти все знаєш і куди ти мене ведеш? – Думки гуділи в голові Філіпа, мов буревій у літній день. Запитання, пояснення, висновки та незупинний потік інформації досі крутилися в уяві хлопця, але не створювали жодних логічних картинок. Це була суміш хаосу, що вирувала, намагаючись відволікти свідомість на себе. Лише завдяки ТГ цю силу можна було якось приборкати.
Номери років один за одним з’являлися й зникали, на них час від часу падало світло від світлячків Вартових, які, почувши звуки втечі, зрозуміли, куди рухатися. Здавалося, усі вони заглиблювалися в минуле. Рік за роком Філіп відчував дедалі більший жах – не від погоні за ним, а від розуміння того, скільки душ загинуло в цих муках. Скільки тисяч і тисяч Тіньових пройшли цей апокаліптичний цикл. Сотні шаф із тисячами полиць і десятками тисяч документів усе не закінчувалися.
Блимаючі блакитні лампи, здається, самі відчували, що відбувається навколо, і від цього миготіли дедалі частіше, а деякі навіть пускали іскри.

– Піднапружся! Ще трохи – і вихід, доступний лише тобі, стане видимим! – Філіп, бігши, озираючись і намагаючись трохи петляти з купою думок у голові, здається, мав би пропустити прихований контекст останньої репліки ТГ, але ні! Вихід, доступний лише тобі, стане видимим. Але що це могло означати? Як зрозуміти ще й такий поворот подій? Думки пришвидшили свій кругообіг. Часу було обмаль, а позаду дедалі гучніше лунали чужі голоси. Хлопець біг із усіх сил, розвинувши ще небачене досі прискорення. Його дихання було швидким і неконтрольованим. Задишка ставала дедалі відчутнішою, а сили потроху вичерпувалися – він не був природженим спринтером, хоча бігав досить швидко.

– Не переймайся всім. Тобі немає сенсу боятися чогось матеріального, адже все, пов’язане з життям у класичному вигляді – ілюзія. Приховане – ось чого треба боятися, адже звичайним оком ти цього не побачиш. – Голос додав йому певної енергії, ще сильніше запаливши віру в душі в прямому сенсі цього слова. Єдине, що тепер лишалося загадкою, – це план ТГ. Філіп відчував, що ці сили, передані голосом, які з’явилися нізвідки, але зробили його погляд чіткішим, рухи – виразнішими, а свідомість – досконалішою, були надіслані йому з певних причин. Таємний Голос уже щось планував!

– Тепер куди, розумнику?! Здається, там уже кінець цього клятого коридору, то куди звертати до виходу? – швидко надіслав своє запитання Філіп, глянувши назад і помітивши, що світло спрямоване прямо на нього. З іншого кінця цього кілометрового коридору Вартові вже летіли до нього, а їхні кроки громовою луною котилися лабіринтом.

– Вихід просто перед тобою! Немає сенсу шукати його в матеріальному світі. Якщо хочеш опанувати Силу Ілюзій, ти мусиш не просто бачити й розуміти, а й творити ілюзії!

– Але чому ти не повідомив цього раніше?! Хіба я зможу зараз створити таку силу за лічені секунди, та ще й у такому стані?

– Твій стан такий, як завжди. Просто зараз деякі твої бонуси не працюють, от і все. Ти творив ілюзії вже багато років: ілюзії життя, щастя, близькості великих змін у вигляді тих кадрів із нізвідки. Саме завдяки ілюзіям ти досі серед тих одиниць людей, які ще живі й не з’їхали з глузду!