Розділ 19 “У полоні Ілюзій”

– Агов! Філіпе! Повернися у теперішній світ! Чи ти думаєш, що це все так просто? – Кожне слово звучало якось дивно, мов би приглушено та водночас голосно. 

Голова дрижала, відчуття не кричали, а просто таки волали про небезпеку, але сам Філіп. Здавалося, йому глибоко у серце внизали кинжал. Кинжал, що боляче впивався у всю віру, яку він збирав стільки років. Тепер же вся його і без того слабка віра у ті вічно-далекі, фантастичні відчуття, руйнувалася, як картковий будиночок. 

 Тим часом якесь далеке гупання чиїхось ніг яскраво свідчило про присутність у цьому приміщенні не однієї людини. 

– Якщо ти не вийдеш звідси зараз, ти вже не вийдеш на Поверхню ніколи! – безперервно кричав ТГ, посилюючись з кожним словом. У ці секунди він докладав усі зусилля, усю наполегливість і силу, що мав. 

– Навіщо мені це? Якщо мені таки й вдасться вийти на Поверхню, тоді все й закінчиться! Нащо взагалі щось робити?! Нащо існувати у цьому лайні, коли воно навіть ні до чого не приведе?! Нехай вони краще знайдуть мене тут і позбавляють усіх страждань… 

Кроки наближалися, а чиїсь голоси вже почали вирізнятися серед загального шуму. Яскраві промені від надпотужних ліхтариків-світлячків в очах Вартових почали пробиватися у порожнинах між полицями. 

– Вони не дадуть тобі вийти звідси ані фізично, ані духовно. Вони максимально наблизать тебе до смерті, але не дадуть померти! Як ти цього не розумієш?! – Якесь шалене хвилювання, що наростало в геометричній прогресії з шокуючою швидкістю заполонило усе його єство. 

Почуття жаху змусило його покинути стан "вакума". Небезпека почала видаватися реальною, що додало йому сил для її подолання. 

– Де вони? І куди мені тікати?! Вихід же один! 

– Просто біжи вперед. Щодуху!

Філіп і з ще шаленішим виразом обличчя та серцем, яке просто таки неймовірно калатало, кинувся вперед, у заплутаний лабіринт особових справ, більшість з власників яких, вже не дізнаються, що про них написано. 

– Не варто особливо відхилятися праворуч або ліворуч. Твій вектор руху мусить бути напрямленим вперед. – Спокійним тоном, наче нічого не відбувалося, – заявив Голос. У його спокої теж було щось шалене, навіть доцільніше сказати надзвичайне. 

– Що ж ти приховуєш? Чому ти дав мені це прочитати? Як ти все знаєш і куди ти мене ведеш? – Думки витали у голові Філіпа, мов буревій у літній день. Запитання, пояснення, висновки та незупинний потік інформації досі крутилися в уяві хлопця, але не створювали жодних логічних картинок. Це була суміш хаосу, що вирувала, намагаючись відволікти свідомість на себе. Лише завдяки ТГ цю силу можна було якось приборкати. 

Номери років один за одним з'являлися і зникали, на них час від часу падало світло зі світлячків Вартових, які почувши звуки втечі, зрозуміли, куди треба рухатися. Здавалося, усі вони заглиблювалися в минуле. Рік за роком Філіп відчував усе більший жах навіть не від погоні за ним, а від розуміння того, скільки душ померли у цих муках. Скільки тисяч і тисяч Тіньових пройшли цей апокаліптичний цикл. Сотні шаф з тисячами полиць з десятками тисяч документів все не закінчувалися. 

Блимаючі блакитні лампи немов самі відчували, що відбувається навколо, і від цього миготіли все частіше, а деякі навіть пускали іскри. 

– Піднапружся! Ще трохи – і вихід доступний виключно для тебе стане видимим! – Філіп, бігши, озираючись та намагаючись дещо петляти з купою думок у голові, здавалося, мав би пропустити прихований контекст останньої репліки ТГ, але ні! Вихід доступний виключно для тебе стане видимим. Але що це може означати? Як розуміти ще й такий поворот подій? Думки почали пришвидшувати свій круговорот. Часу було обмаль, а позаду все лункіше виділялися чужі голоси. Хлопець біг з усіх сил, розвинувши ще не бачене досі прискорення. Його дихання було швидким та неконтрольованим. Задишка ставала все відчутнішою, а сили по трохи вичерпувалися – він не був природженим спринтером, хоча бігав він достатньо швидко. 

– Не переймайся усім. Тобі немає сенс боятися чогось матеріального, адже все пов'язане з життям у класичному вигляді – ілюзія. Приховане – ось чого треба боятися, адже звичайним оком ти цього не побачиш. – Голос додав йому певної енергії, запаливши віру в душі ще сильніше у прямому сенсі цього слова. Єдине, що тепер було загадкою – це план ТГ. Філіп відчував, що ці сили передані голосом, які з'явилися з нізвідки, але зробили його погляд чіткішим, рухи – виразнішими, а свідомість – досконалішою, були надіслані йому з певних причин. Таємний Голос вже планував щось! 

– Тепер куди, розумнику?! Здається, там вже кінець цього клятого коридору, тож куди звертати до виходу? – Швидко надіслав своє запитання Філіп, оглянувши б назад та помітивши, що світло направлене просто на нього. З іншого кінця цього кілометрового коридору Вартові вже летіли до нього, а їхні кроки громовою луною котилися лабіринтом.