Розділ 18 "Архів тисяч життів"

Все було, наче уві сні. Здавалося, якась фантазія в один момент стала реальністю, а все минуле от-от зникне. Зникне назавжди. 

Поява цього дивного голосу, з одного боку, була невчасною, адже збивала єдиний "компас" Філіпа – його відчуття. З іншого ж, цей голос допоміг йому, немов також маючи відчуття. З впевненістю в очах, силою у душі та відчуттям порожнечі у будівлі парубок йшов цим довгим коридором, не знаючи чого саме очікувати там. Звичайно, він буквально розумів, що там мають бути купи паперів, але його цікавило інше. Що саме на цих паперах. 

– Сьогодні ти переконаєшся у багатьох речах, про які знав підсвідомо, – завів розмову Голос, – Звичайно, пізнання – складна річ, але без неї, на жаль, ніяк. Якщо б ми не знали правду, ми б не знали себе. Ми б не знали нічого. – І ось той момент істини – його нога переступила поріг, і він вже стоїть у гігантській кімнаті з височенними полицями, наповненими тисячами паспортів, всіляких документів та особових справ. Саме тут зберігається вся правда, всі відповіді. Не дивлячись на важливість цього місця, тут не було жодних камер, лазерних сигналізації чи будь-яких охоронних систем з дещо банальних причин: Тіньові, які вирощені на брехні та жорстокості навіть не подумають, що можливо, правда буває інша. У їхніх очах увесь світ – це суше Пекло, де не існує нічого доброго та справедливого. Вони вірять у це, бо вже втратили пам'ять. Пам' ять, що світ буває іншим. До того ж приміщення мусять охороняти ззовні, тому немає сенсу витрачати Вартових ще й на це місце, у яке, якби не глючне вікно, не потрапив би й Філ. 

Його рука обережно, немов торкаючись тигра, доторкнулася до паперів. Так, так, вам не почулося саме до паперу, а не планшетів, чи сучасних альтернатив для зошитів – голограмних досок, на яких можна було писати однією силою думки, використовуючи лише один аркуш-голограму, доки інші уявні аркуші автоматично зберігалися на пристрої. У ці часи вони заполонили усе, тому для письма використовували тільки їх, а не ці тони паперів, на які так ошелешено дивився Філіп. 

– Чому це все тут?! Невже цей архів відстав від цивілізації? Хоча все інше, ніби нормальне… – Він звернув погляд на новий комп, що стояв на столі за місцем, де скоріше за все працював керівник архіву.

– Папір… Надзвичайно цікава річ. Все у паперовому вигляді тому, аби легко знищити докази правди, коли їх хтось дістане. Якби вони були в електронному варіанті, їх могли б виявити хакери або швидко знайти та розповсюдити інфу по всій мережі Гінверту, – Слушна думка, зауважуючи всю міць цього “Інтернету галактичних масштабів”

– Гм-м, цікаві у тебе думки, мушу визнати! Хто б ти не був, та ти мені подобаєшся! До речі, як мені тебе кликати?

– Я завжди тут, у твоїй голові. Голос, що знає про тебе більше, ніж ти сам. Я Таємний Голос.

– Але чому ти з’явився саме зараз, саме у мені, і як ти можеш це взагалі робити? – Зачудовано спитав Філіп, дещо дивуючись з того, що вперше у житті завів розмову з бозна-ким! З повітрям, сказав би хтось інший, дізнавшись про це. Але ні. Цей голос був занадто розумним, аби бути повітрям.

– Я? Невже ти розумієш чому зараз і чому у тобі? 

– Я маю теорії, маю бажання щось зрозуміти, але, – Голос не дав Філу закінчити, перебивши його:

– Ось воно! Ти мав бажання щось зрозуміти! – Філіп спинився, а його погляд нерухомо залишався на невеликому вільному квадраті в центрі приміщення, де буквою “Г” стояли червоні дивани, утворючи так звану Зону Відпочинку, де посередині стояв стіл зі склянкою з якимсь енергетичним напоєм фіолетово-помаранчевого кольору, який Філіп ще ніколи не бачив. ТГ ж тим часом продовжив, – Саме цим ти й відрізняєшся від інших! Ти хочеш знати не коли це закінчиться, в першу чергу, ти бажаєш зрозуміти, чому це почалося взагалі? Що це спонукало? Що там, на Поверхні, і що взагалі відбувається? – Хлопець сів на один з диванчиків, заворожено слухаючи свого співбесідника. Зараз він знову відлетів до далеких світів, як він сам це й називав, тому його рука механічно потягнулася до напою, адже горло горіло від спраги.

– Але чому ти з’явився саме у цей момент? Чому, наприклад, не тоді, коли все почалося, 8 років тому?

– Якщо бути правильним, все почалося не 8, а 20 років тому… Маю визнати, відбулося стільки всього, але ти не уявляєш, наскільки я радий знову бачити тебе! – У цих словах, що належали людині віком орієнтовно 40 років чулося щось надзвичайно захопливе, надзвичайно радісне, неначе він і справді сумував увесь цей час, – Але лише у ці дні тобі судився особливий Ритм. Ти отримавши поштовх, який повернув тебе до свідомості остаточно. Саме у той момент ти нарешті повністю став собою, адже крім одного бажання знати правду, перейшов до дій. Я ж у свою чергу просто повернувся до тебе, розуміючи, що скоро ти повернешся повністю. – Філіп уважно дослухався до кожного слова. Зараз складно підібрати слово, яке б описало всі його відчуття. Кожне речення, що промовляв голос створювало настільки сильні відчуття, які можна було б прирівняти до всіх тих миттєвих кадрів, які він бачив впродовж усього життя.

– Я… Отже, те життя, ті речі, які з’являлися так швидко, це не вигадка?! Виходить, мої відчуття справді є чимось більшим!

– Це твій Ритм. Твій Ритм Життя – твоя власна доля іншими словами. Принаймні, так її називають у народі. У вищих же колах влади та інтелігенції використовується лише термін Ритму – розуму, який виконує всі дії, пов’язані з життям людини.