Розділ 18 "Архів тисяч життів"

Все було, наче уві сні. Здавалося, якась фантазія в один момент стала реальністю, а все минуле от-от зникне. Зникне назавжди. Поява цього дивного голосу, з одного боку, була невчасною, адже збивала єдиний "компас" Філіпа – його відчуття. З іншого ж, цей голос допомагав йому, немов також маючи відчуття. З впевненістю в очах, силою в душі та відчуттям порожнечі в будівлі парубок ішов довгим коридором, не знаючи, чого саме очікувати там. Звичайно, він буквально розумів, що там мають бути купи паперів, але його цікавило інше. Що саме в цих паперах.

– Сьогодні ти переконаєшся в багатьох речах, про які знав підсвідомо, – завів розмову Голос. – Звичайно, пізнання – складна річ, але без нього, на жаль, ніяк. Якби ми не знали правду, ми б не знали себе. Ми б не знали нічого. – І ось той момент істини – його нога переступила поріг, і він уже стоїть у гігантській кімнаті з височенними полицями, наповненими тисячами паспортів, усіляких документів та особових справ. Саме тут зберігається вся правда, усі відповіді. Незважаючи на важливість цього місця, тут не було жодних камер, лазерних сигналізацій чи будь-яких охоронних систем із дещо банальних причин: Тіньові, вирощені на брехні та жорстокості, навіть не подумають, що правда може бути іншою. У їхніх очах увесь світ – це суцільне пекло, де не існує нічого доброго й справедливого. Вони вірять у це, бо вже втратили пам’ять. Пам’ять про те, що світ буває іншим. До того ж приміщення охороняють ззовні, тож немає сенсу витрачати Вартових ще й на це місце, куди, якби не глючне вікно, не потрапив би й Філ.

Його рука обережно, немов торкаючись тигра, доторкнулася до паперів. Так, вам не почулося – саме до паперу, а не до планшетів чи сучасних альтернатив для зошитів – голограмних дощок, на яких можна було писати однією силою думки, використовуючи лише один аркуш-голограму, доки інші уявні аркуші автоматично зберігалися на пристрої. У ці часи вони заполонили все, тому для письма використовували тільки їх, а не ці тонни паперів, на які так ошелешено дивився Філіп.

– Чому це все тут?! Невже цей архів відстав від цивілізації? Хоча все інше ніби нормальне… – Він звернув погляд на новий комп’ютер, що стояв на столі за місцем, де, скоріше за все, працював керівник архіву.

– Папір… Надзвичайно цікава річ. Усе в паперовому вигляді для того, щоб легко знищити докази правди, коли їх хтось дістане. Якби вони були в електронному форматі, їх могли б виявити хакери або швидко знайти й розповсюдити інформацію по всій мережі Гінверту, – слушна думка, враховуючи всю міць цього "Інтернету галактичних масштабів".

– Гм, цікаві в тебе думки, мушу визнати! Хто б ти не був, ти мені подобаєшся! До речі, як мені тебе кликати?

– Я завжди тут, у твоїй голові. Голос, що знає про тебе більше, ніж ти сам. Я – Таємний Голос.

– Але чому ти з’явився саме зараз, саме в мені, і як ти взагалі це робиш? – зачудовано спитав Філіп, дивуючись тому, що вперше в житті завів розмову з бозна-ким! Із повітрям, сказав би хтось інший, дізнавшись про це. Але ні. Цей голос був занадто розумним, щоб бути повітрям.

– Я? Невже ти не розумієш, чому зараз і чому в тобі?

– Я маю теорії, маю бажання щось зрозуміти, але… – Голос не дав Філу закінчити, перебивши його:

– Ось воно! Ти мав бажання щось зрозуміти! – Філіп зупинився, а його погляд нерухомо застиг на невеликому вільному квадраті в центрі приміщення, де буквою "Г" стояли червоні дивани, утворюючи так звану Зону Відпочинку. Посередині стояв стіл зі склянкою з якимось енергетичним напоєм фіолетово-помаранчевого кольору, якого Філіп ще ніколи не бачив. ТГ тим часом продовжив: – Саме цим ти й відрізняєшся від інших! Ти хочеш знати не коли це закінчиться, а в першу чергу бажаєш зрозуміти, чому це взагалі почалося? Що це спонукало? Що там, на Поверхні, і що взагалі відбувається? – Хлопець сів на один із диванів, заворожено слухаючи свого співрозмовника. Зараз він знову відлетів до далеких світів, як сам це називав, тому його рука механічно потягнулася до напою, адже горло пекло від спраги.

– Але чому ти з’явився саме в цей момент? Чому, наприклад, не тоді, коли все почалося, 8 років тому?

– Якщо бути точним, усе почалося не 8, а 20 років тому… Мушу визнати, сталося стільки всього, але ти не уявляєш, як я радий знову тебе бачити! – У цих словах, що належали людині віком орієнтовно 40 років, чулося щось надзвичайно захопливе, надзвичайно радісне, ніби він справді сумував увесь цей час. – Але лише в ці дні тобі судився особливий Ритм. Ти отримав поштовх, який остаточно повернув тебе до свідомості. Саме в той момент ти нарешті повністю став собою, адже, крім одного бажання знати правду, перейшов до дій. Я ж, своєю чергою, просто повернувся до тебе, розуміючи, що скоро ти повернешся повністю. – Філіп уважно дослухався до кожного слова. Зараз складно підібрати слово, яке б описало всі його відчуття. Кожне речення, промовлене голосом, створювало настільки сильні почуття, які можна було б прирівняти до всіх тих миттєвих кадрів, що він бачив упродовж життя.

– Я… Отже, те життя, ті речі, які з’являлися так швидко, – це не вигадка?! Виходить, мої відчуття справді є чимось більшим!

– Це твій Ритм. Твій Ритм Життя – твоя власна доля, іншими словами. Принаймні, так її називають у народі. У вищих же колах влади та інтелігенції використовують лише термін "Ритм" – розум, який виконує всі дії, пов’язані з життям людини.