Розділ 12 "Людина у чорному"

Відстані між станціями повітряного метро були дуже великими, втричі більшими ніж у підземному метро, але Вільяму пощастило, що необхідна йому станція мала вихід просто на Майдан Тисячоліття, що у масштабах Ветфорда було великою удачею.

Тепер хлопець нарешті міг розслабитися: вітерець приємно підіймав волосся, м’яке сидіння було оснащене автоматичним масажером спини, який працював на технологіях ШІ, а краєвиди відкривалися просто приголомшливі! По обидва боки від лінії метро проходили повітряні траси найвищих рівнів, на яких літальні апарати розвивали максимальну швидкість. Зазвичай на них підіймалися, коли необхідно було пролетіти декілька сотень або навіть тисяч кілометрів, тому тисячі зорельотів летіли так швидко, що Вільям навіть не встигав чітко розрізнити їх через колосальну швидкість. Зате чудово було видно височенні будівлі Центру, які тіснилися одне до одного так, що інколи здавалося ніби для них не вистачає місця – поширена проблема. Одначе коли погляд падав на грандіозні за масштабами майдани з десятками фонтанів, у яких замість води, був фіолетовий еліксир, 10-метрових охоронних роботів, що патрулювали околиці та потужні споруди, на кшталт Вальворто – гігантської бази Міністерства Оборони, яка ззовні виглядала, немов декілька 100-метрових скель, між якими по скляних трубах-коридорах ходили люди, а над ними здіймалися башти, виконані у футуристичному стилі. 

Мимоволі по спині пробігали мурашки, коли Вільям споглядав такі величні речі. 

Його очі за хвилину бачили стільки всього, що навіть почали звикати до масштабів третього за величиною міста Імперії.

Десь внизу тепер проносилася Площа Перемоги – ділянка розміром з 20 футбольних полів, вся заповнена експонатами війни (роботами, технікою, дронами) та алеями, парками, доріжками, ліхтарями й національними символами (прапорами, гербами, девізами), які тут були чи не на кожному розі, камені чи плакаті. У чотирьох кутах цього величезного квадрата розміщувалися відповідно чотири кладовища, де на цифрових плитах висотою у 5 метрів був перелік деяких загиблих героїв Вальфронії.

Це був пам’ятник, встановлений на 50-річчя перемоги над Кельдрією – другою після Вальфронії державою, яка виступила проти неї й боролася з нею, але не змогла перемогти. Мабуть, це була найбільша перемога Імперії, яка збільшила свої розміри на третину, хоч і втратила цілих 10 мільярдів солдатів.

Тим часом Вільям перевів погляд на табло – до прибуття ще дві хвилини. Люди байдуже дивилися у вікна, але більшість займалася чимось у голограторах, мало звертаючи увагу на щось реальне. Та Вільяму зараз не хотілося нічого робити. Він ліниво дивився то туди, то сюди, поставивши лікоть на відведене для цього місце, сперши голову на та сонно розмірковуючи, котра година. Та раптом, в один момент серед стомлених та спітнілих пасажирів, його увагу привернув якийсь чоловік, повністю закутаний у чорне. Чорний капюшон, окуляри, брюки та сорочка виглядали особливо дивно. Складалося враження, що той нічого не відчуває. Від побаченого у Вільяма навіть ширше відкрилися очі – він був і здивований, і зацікавлений одночасно.

– Хех, уявляю як йому зараз сидиться у таку спеку, – подумав він і вже збирався відвернутися, як раптом звернув увагу на іншого чоловіка, який нагадував того дивака у чорному, наче дві краплі води, – Це що, зараз флешмоб такий чи що? Одягатися нестерпно, аби перевірити чи виживеш… Звучить цікаво, адже якщо придивитися, то такі типи тут є.

Він розвернувся і помітив, наскільки погано вони виділялися у загальному натовпі, вибираючи собі темні місця, де зливалися з тінями.

– Віл, слухай, у мене є одне запитання, – дещо стурбовано раптом заговорив Голос, – Поки я перевіряю у твоїй Мозковій Мережі, чи є зараз такий флешмоб, ти міг би згадати, де бачив таких людей раніше? Якщо в одному вагоні їх стільки, то на вулиці мало бути не менше.

– Гм, – задумався Вільям, перебираючи у голові спогади, – Взагалі-то я можу бути неуважним, але, здається, я не пам’ятаю нікого такого у таких нарядах! – Запала незручна тиша, а хлопцю стало ще спекотніше від такого неочікуваного відкриття. Тільки зараз він зрозумів, що все може бути куди складніше.

До Майдану Тисячоліття залишалася менш ніж хвилина, і Вільям почав помічати велике скупчення людей на Бульварі Велькнера. Схоже, розпочиналося велике дійство, адже громадні двадцятиметрові портали у формі кіл, з яких струменіло блакитно-неонове світло, починали відкриття. Помітивши це, здивований їхньою величчю та габаритами, Вільям жадібно припав до голограмного скла. Вони були настільки великі, що всі мостові траси, хмарочоси, банери та навіть більші будівлі наче заздрили увазі до порталів.

– У мене погані, дуже погані новини! Ніяких логічних пояснень цьому “флешмобу” немає, як і його самого!

– У сенсі?! То хто ж тоді ці люди? – З певним почуттям хвилювання подумки крикнув Вільям.