Розділ 12 "Людина у чорному"

Відстані між станціями повітряного метро були дуже великими, втричі більшими ніж у підземному метро, але Вільяму пощастило, що необхідна йому станція виходила просто на Майдан Тисячоліття, що у масштабах Ветфорда було великим бігом. ігом.

Тепер хлопець нарешті міг розслабитися: вітерець приємно підкидав волосся, м’яке сидіння було оснащене автоматичним масажером спини, який працював на технологіях ШІ, а краєвиди відкривалися просто приголомшливі! По обидва боки від лінії метро проходили повітряні траси найвищих рівнів, на яких літальні апарати розвивали найбільшу швидкість. Зазвичай на них піднімалися, коли необхідно було пролетіти декілька сотень або й тисяч кілометрів, тому тисячі зорельотів летіли так швидко, що Вільям навіть не міг чітко розрізнити їх від колосальної швидкості. Зате чудово було видно височенні будівлі Центру, які тіснилися одне до одного так, що інколи здавалося ніби для них не вистачає місця – поширена проблема. Одначе коли погляд падав на грандіозні за масштабами майдани з десятками фонтанів, у яких замість води, був фіолетовий еліксир, 10-метрових охоронних роботів, що патрулювали околиці та потужні споруди, на кшталт Вальворто – гігантської бази Міністерства Оборони, яке ззовні виглядало, як декілька 100-метрових скель, між якими по скляним трубам – коридорам ходили люди, а над ними здіймалися башти, виконані у футуристичному стилі. 

Мимоволі по спині пробігали мурашки, коли Вільям споглядав такі величні речі. 

Його очі за хвилину бачили стільки всього, що навіть почали звикати до масштабів третього за величиною міста Імперії.

Десь внизу тепер проносилася Площа Перемоги – діянка розміром з 20 футбольних полів, вся заповнена експонатами війни (роботами, технікою, дронами) та алеями, парками, доріжками, ліхтарями й національними символами (прапорами, гербами, девізами), які тут були чи не на кожному розі, камені чи плакаті. У чотирьох кутах цього величезного квадрата розміщувалися відповідно чотири кладовища, де на цифрових плитах висотою у 5 метрів був перелік загиблих героїв Вальфронії.

Це був пам’ятник, встановелний на 50-річчя перемоги над Кельдрією – другою після Вальфронії державою, яка виступила проти неї і боролася до неї, але не змогла перемогти. Мабуть, це була найбільша перемога Імперії, яка збільшила свої розміри на третину, хоч і втратила аж 10 мільярдів солдатів.

Тим часом Вільям перевів погляд на табло – до прибуття ще дві хвилини. Люди байдуже дивилися у вікна, але більшість байдуже робила щось у голограторах, мало звертаючи увагу на щось реальне. Та Вільяму зараз не хотілося нічого робити, він ліниво дивився то туди, то сюди, поставивши лікоть на призначене для нього місце та спер голову, сонливость думаючи, котра година. Але в один момент серед стомлених та спітнілих пасажирів, йому впав в око якийсь чоловік, повністю закутаний у чорне. Чорний капюшон, окуляри, брюки та сорочка виглядали особливо дивно. Складалося враження, що той не відчуває нічого. Від побаченого у Вільяма навіть ширше відкрилися очі – він був і здивований, і зацікавлений одночасно.

– Хех, уявляю як йому зараз сидиться у таку спеку, – подумав він і вже думав відвернутися, як раптом звернув увагу на іншого чоловіка, який нагадував того дивака у чорному, як дві краплі води, – Це що, зараз флешмоб такий чи що? Одягатися нестерпно, аби перевірити чи виживеш… Звучить цікаво, адже якщо придивитися, то такі типи тут є.

Він розвернувся і помітив, наскільки погано вони виділялися у загальному натовпі, вибираючи собі темні місця, де вони зливалися з тінню.

– Віл, слухай, у мене є одне запитання, – дещо стурбовано раптом заговорив Голос, – Поки я перевіряю у твоїй Мозковій Мережі, чи є зараз такий флешмоб, ти міг би згадати, де бачив таких людей раніше? Якщо в одному вагоні їх стільки, то на вулиці мало бути не менше.

– Гм, – задумався Вільям, перебираючи у голові спогади, – Взагалі-то я можу бути неуважним, але по моєму я не пам’ятаю нікого такого у таких нарядах! – Запала незручна тиша, а хлопцю стало ще спекотніше від такого неочікуваного відкриття. Тільки зараз він зрозумів, що все може бути куди складніше.

До Майдану Тисячоліття залишалося менше хвилини, і Вільям почав помічати велике скупчення людей на Бульварі Велькнера. Схоже велике дійство починалося, адже громадні двадцятиметрові портали у формі кіл, з яких сочилося блакитно-неонове світло починали відкриття. Помітивши це, здивований їхньою величчю та габаритами, Вільям з жадібністю прижався до голограмного скла. Вони були настільки великі, що всі мостові траси, хмарочоси, баннери та всі інші будівлі навіть більших розмірів мов би заздрили увазі до порталів.

– У мене погані, дуже погані новини! Ніяких логічних пояснень цьому “флешмобу” немає, як і його самого!

– В сенсі?! То хто ж тоді ці люди? – З певним почуттям хвилювання подумки крикнув Вільям.

Шестеро постатей, що знаходилися у вагоні раптом механічно піднялися, наче це були не люди, а роботи. До прибуття залишалося 40 секунд.