Розділ 2 "Людина, що змінила світ"

Група обережно просувалася вперед, докладаючи максимальних зусиль, щоб не зачепити "інформаційних" стін-пасток, які подекуди стояли так близько, що доводилося проходити між ними боком. 

Як направляющий, командир Джейкоб не відволікався ані на мить, перевіряючи через Мозкову Мережу ситуацію навкруги та паралельно будучи на зв'язку з диспетчером. 

– Браяне, – Джейк таки дістався кінця коридору випробувань, зупинився і покликав відповідального за всю операцію, їхнього диспетчера, що був і очима, і мозком, і душею групи. На ньому лежала величезна відповідальність, та у такого роду операціях він був спеціалістом, тож особливого хвилювання ніхто не відчував. Лише важливість цієї місії підкреслювала її винятковість, більше нічого не було для них новим.

– Слухаю.

– Що нас має чекати далі?

– А, ти про це, – розслаблено мовив він, – Класична Ілюзія.

– Без всіляких там нюансів сподіваюсь?

– Сподіваюсь. – З певною байдужість мовив Браян, – Все ж як завжди, друзяко! Тільки слухай мене, і все буде ок. Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, та якщо буде необхідність, ми зробимо все, що в наших силах… – Група тим часом повністю подолала інформаційний лабіринт. Всі стояли, дивлячись вперед, а якщо сказати точніше – вниз, бо під їхніми ногами у 5 метрах починалося величезне провалля, шириною і довжиною у двадцять метрів, а глибиною у сотні, якщо, звичайно, не тисячі.

– Класична Ілюзія, – повторив слова Браяна командир, – Чортова ілюзія, панове! Не дивіться на мене так! Мені й самому дивно, що ці ідіоти вирішили поставити в охоронну систему такого важливого місця звичайну ілюзію! Не знаю, як це розуміти, але Браян хоче сказати, що пасток тут немає. Ззовні немає. Правила, я думаю всі пам’ятають. Коли ми перебуваємо в ілюзійному стані, як зараз, взаємодіяти з ілюзією категорично забороняється, себто думати про що-небудь або відволікатися на що-небудь. Не забувайте, що перед вами немає провалля. Є тільки ілюзія провалля.

– Сер, ми готові! – В один голос крикнули усі. Хоч Джейк і не бачив їхніх облич, він відчував їхню впевненість у кожному погляді. Погляді, що виказував велику віру. Віру, у велику перемогу. У велике майбутнє. Десь позаду через стіни пробився притишений звук грому.

– Вперед, до мети! – Голос Джейка відбився від стін, а його нога рішуче ступила у порожнечу. За нею друга. Потім знову перша… Дивлячись вперед та бажаючи дістатися іншого виходу з цього рівня, десятеро бійців, від яких йшов помаранчево-вогняний та гарячий дух ілюзії, рухалися крок за кроком, не звертаючи уваги на сотні думок, які всі разом вмить кинулися на них, тільки-но вони ступили у провалля.

Звичайно, кожен з них знав, що якщо їхні думки таки вирвуться, вони довіряться очам, а не душі, то загинуть. Звичайно, кожен розумів, що ця пастка так і налаштована, хоча для них вона не перша й не остання. Це лише один з проміжних кроків до великої мети.

Ніхто не мовив ані слова. Всі рухалися мовчки, не виказуючи ніяких емоцій. У такі моменти мозок кожного з них просто зупинявся. Кожен нейрони міг повести всю систему до великих наслідків, тому без багаторічних тренувань цього ефекту важко б було дістатися. 

У такому стані хвилини здавалися годинами, а час тягнувся вкрай повільно. Всі їхні сили були спрямовані зараз лише на віру. На віру у те, що під ними підлога. Звичайна підлога, якої вони просто не бачать, адже не дивляться вниз. Все ж вони йдуть! Йдуть і не падають! А отже, під ними таки щось є. Це вони й називають Ілюзією, а точніше лише її складовою. Це поняття вкрай багатогранне, витончене та доступне для сприйняття лише обмеженому колу людей. Лише третьотипникам, хоча деякі з них можуть й самі не знати про це. 

Командир з найбільшою, кульмінаційною силою зробив останній крок, ставши на тверду поверхню. 

За ним один за одним це зробила і вся команда. Всі відчули цю енергію переможця, подолавши чергову смугу перешкод. 

– Можу привітати всіх нас! Це, безперечно, чудово пророблена операція, але не забувайте, що ми ще не закінчили, хоч за цими дверима, – Джейкоб постукав кулаком по великій залізній двері, середина якої була скляна. – Знаходиться та кімната, задля якої ми й прийшли сюди. – Всіх охопило легеньке здивування від такої простої системи захисту. Дехто переглянувся між собою – напруження досі залишалося, воно навіть дещо зросло з такою шокуючою інформацією. 

Джейк розвернувся до дверей і підніс до валідатора біля них якусь картку. З приємною звуковою мелодією двері розсунулися. Перед командою постала велика кімната, що нагадувала робочий кабінет якогось директора у поєднанні з вишуканою вітальнею у блакитному стилі: широкий диван з голоплазмою – іншими словами телевізором, що працював на технологіях голограми, декілька підвісних полиць з породи червоного дерева, вирубленого на планеті Елькінор – вона славиться своєю дивовижною та різноманітною рослинністю на всю систему галактик.