Розділ 1. Операція "Рішучий Удар"

18 жовтня 2100 року.

Центральний офіс інформаційної безпеки Вальфронії, місто Вальфарарео.

Частина I “Тіні Минулого”

Блискавка спалахнула у повітрі з небаченою досі яскравістю, що й вирізняла її з-поміж картини усього урагану. Потужний, швидкий та непередбачуваний вітрюган рвав і шматував усе на своєму шляху. 

Дощ лив як з відра, а краплі цілою річкою стікали по вікнах скляних хмарочосів. Високо над головою шуміли пролітаючі зорельоти, які рухалися по висотних повітряних шосе, що працювали на так званих технологіях магнітних подушок. 

Звідкілясь линула ритмічна і водночас глибока музика, що чітко узагальнювальна атмосферу цієї, безперечно, особливої ночі. 

Яскраві червоні, зелені, пурпурові та неонові вогні майоріли то тут, то там, вирізняючи висотки серед загальної темряви. 

Здавалося, все стабільно – жодних проблем у цьому великому колесі великої цивілізації, якби не ті гвинтики, які увесь час намагалися викрутитися. Викрутитися і зламати всю систему. 

Через вікно 105 поверху Центрального офісу визирнула голова, мов би для неї не існувало фізичної перешкоди. Мов би вона належала духові, а не живій істоті. За головою через зачинені панорамні вікна з'явилося усе тіло. Це була людина у чорній формі спецпризначенця з шоломом того ж кольору та червоним склом, виділеним для очей. Саме через цей червоний зсередини екран власник костюму міг аналізувати усю ситуацію навколо, знаючи і про переміщення усіх ворожих тіл, і про приховані пастки, і до того ж даючи змогу тому, хто всередині використовувати ще одну інноваційну, але досі таємну технологію – Силу Ілюзії, завдяки якій деякі матеріальні речі, як-от ті самі вікна могли втрачати свою форму та реалістичність. Тоді вони ставали тільки ілюзією…

– Сектор стабільний. 

– Виходи? 

– Під вогневим контролем. 

– Система охорони? 

– Така ж, як ми й думали, – мовив диспетчер, що на час операції не відходив від рації, – Така, яку ми зможемо пройти.

Десять постатей швидко йшли коридором. Кожен з них мав при собі автомат, мінібластер, що використовував енергію Клетверу, який у такому випадку виступав тою речовиною, що забирала, а не давала життя. На вигляд всі були як один, та, тільки побачивши їх, можна було здогадатися, що перша, направляюча постать і була основною у цій групі. Надворі знову прогриміло, а сяйво блискавки на мить освітило дещо жахаючу картину десятьох диверсантів, які рухалися в одному напрямку швидко та скеровано.

По обидва боки від них висіли картини присвячені або визначним постатям Вальфронської Імперії, або якимсь агітаційним картинам з пишними спорудами та надзвичайними краєвидами, на фоні яких майже повсюдно стояли солдати або їхня бойова техніка. Десь між сонцем і зорельотами на таких картинах знаходилося якесь ораторське гасло, на кшталт “Ми йдемо тільки вперед” або “Ми не дамо Світові впасти. Ми не впадемо, не впаде й імперія!”. В очах визначних лідерів читалася якась перебільшена самовпевненість та зверхність, а в очах солдат – надзвичайна жорстокість. В принципі, бачачи це кожного дня, це не дивувало нікого. Ні одного з жителів цього галактичного гегемона. 

Час від часу у цій добре продуманій системі коридорів траплялися й скляні шафи з сувенірами різних часів та народів: викрученими рогами якихось надзвичайних істот, зламаним навпіл галактронним мечем, який мав би належати якомусь великому правителю, срібним кубком з вічною рідиною червоно-зеленого кольору, яка давала силу кожному, хто її пив… Одним словом, десятки і десятки експонатів, які слід було б занести до музею, але натомість вони стояли тут, як символ багатосторічних перемог Вальфронії.

За стилем це місце нагадувало більше якусь галерею 19 століття, а не центральний коридор споруди з 22, тим паче такого випереджаючого свій час 22 століття…

– Стояти! – Крикнув командир і всі зупинилися, – Всім увімкнути Ілюзійне Бачення! – Ширенга зупинилася, і кожен з бійців натиснув щось на своєму шоломі. Блимнула якась кнопка, і від костюмів линуло якесь гучне шипіння, мов від пари. З кулястих відсіків повіяло якимсь незвичним запахом чогось солодкого і водночас гіркувато-задушливого. У коридорі враз стало спекотно, а навколо диверсантів блимнула і за мить утворилася помаранчево-полум'яна оболонка, від якої тепло всією своєю потужністю поширювалося на всі сторони. 

Командир підняв руку. Всі мовчали, не роблячи навіть найменших рухів. Тепер помаранчеве сяйво на його долоні почало утворювати справжню сферу, яка за декілька десятків секунд перетворилася на вогняні силу, гарячі язики якої рвалися, шипіли, немов кидаючись на всіх оточуючих.

– А тепер погляньте-но сюди! – Голосно, з певним відчуттям переможця крикнув він, спрямувавши Силу матеріалу Клетверу вперед, в іншу частину коридору. Одразу за цим послідувало загальне здивування навіть досвідчених бійців, які не могли повірити власним очам. Перед ним просто у повітрі постали раніше не видимі стіни з сяючих вогняих цифр, букв латині та купи інших знаків, які щосекунди переміщуватися вгору, зникали під стелею, доки інші натомість вилітали з підлогу, утворюючи вічну стіну. Одна за одною всі перешкоди проявилися, і тепер стало зрозумілим, що це був справжній лабіринт, який щоправда можна було розрізнити з додатковими інструментами.