Розділ 1 "Безмежність"

Багато хто може сказати, що фантастики не існує саме через межі. Через різноманітні математичні та фізичні закони, тисячі докладних розслідувань та доказів або просто небажання знати. Знати те, що заперечують усі, але у що таки можна вірити. 

Але пропоную перейти ближче до суті, адже коли наука торкається питання меж, які й знищують будь-які інші теорії, вона несвідомо сама зупиняється, адже не може відповісти на питання "Скільки?". Скільки мільярдів світлових років необхідно подолати, аби віднайти ті самі межі Всесвіту? 

Саме звідси і починається та сама теорія, яка й відповість на всі наші запитання стосовно справедливості. Теорія Безмежності. 

Почнімо з того, що Всесвіт не має меж, і тільки у цьому наука може з нами погодитися. Далі ж і починаються наші суперечності: Що там? Себто, що знаходиться у душі цього Всесвіту, адже він обов'язково мусить її мати. Душа завжди жива, це відомо точно, але Скажіть-но, хіба може душа Безмежності, душа всього Всесвіту бути затиснута в одній тільки Землі? Навіть з математичної точки зору зрозуміло, що Безмежність ні в якому разі не може дорівнювати одиниці, адже безмежність дорівнює лише Безмежності. А це означає, що життя, світи та істоти, що його населяють також існують у безмежній кількості. "Як же так може бути?", – знову звернетеся до мене Ви. "Невже душ незліченна кількість?", "Та чи можливо взагалі, щоб у Всесвіті існувало стільки всього, стільки вимірів, часових епох та етапів розвитку?". І мушу визнати, як би дивно це не прозвучало, та я запквню Вас, що все вищеперераховане – цілковита правда, одначе і у ній свої нюанси, про які могли б здогадатися і Ви! 

Наприклад, коли востаннє Ви відчували відчуття дежавю або дивилися на людину, згадуючи, чи бачили її, адже її обличчя вдалося Вам знайомим? Все це здається нам чимось буденним, просто дещо дивним. Вже за декілька хвилин ми й забуваємо про це зовсім, не вбачаючи у цьому чогось вартого уваги. Нам здається, що нещасний випадок чи раптова перемога – це просто збіг обставин, що це є всього лише частиною долі. Але чи існує доля?

Чи може вона знати, що станеться далі? Чи може змінитися, стати кращою або гіршою? Варто відзначити, що доля, на відміну від Ритму, є незмінною матерією, вона залишиться такою завжди, адже їй відомо абсолютно все, вона знає і розуміє все, зате Ритм… Ритм живий, він не має власної душі, він не може змінити світ або просторові матерії, він не володіє такими силами, що їх має доля. Фактично Ритм Життя є нами самими. Він є кожним з нас, він живе кожним з нас, він дивиться на світ нашими очима. Він є нашою душею, адже бачить її глибини, чує наші потаємні думки, адже намагається їх виконати, відчуває ті нові почуття, адже розкриває нам нвоі горизонти. 

Він не прагне ані поваги, ані вшанування себе. Йому не має різниці завтра буде кінець світу чи його не буде взагалі. Він є справедливим суддею тільки для кожної особистості, допоміжним інструментом в руках долі, який на додачу до цього є посередником між вищими та нижчими силами. Ось і все, що потрібно про нього знати, ось кого потрібно шукати.

Отже, тепер нам усім відомо, що Ритм існує у Безмежній кількості душ, що він фактично є живою справедливою матерією, але все ж, як він може давати нам нові відчуття, нові емоції та нові життя? Як таке може ставатися, коли він просто посередник, який і не є вищою силою?

Цікаве запитання, адже найвища сила – одна, а у її справедливої оцінки наших життів потребують усі. Саме цю роль і виконує цей маловідомий, та не менш значущий Ритм, який і дає нам відповіді на запитання: “Чому?”, “За що?”, “Навіщо?” у наступних життях. Ці відповіді заховані у всьому: у тих самих дивних випадках, збігах знаках чи відчуттях, адже всім цим Ритм і може керувати, іншого йому не дано.

Та чи існують інші життя? Чи можемо ми знову зіграти у велику гру реальності зла і добра? Чи не є це забороненим усіма законами, що тільки можуть бути?

Тоді й виникає ціле купа зустрічних запитань, адже що буде далі? Звичайно, не всі є гідними абсолютного щастя або абсолютної смерті після кінця життя. Більшість з нас на нашому власному суді, головою якого буде той самий Ритм, який і був частиною нас, так і залишаться десь посередині. То що ж на них чекає?

Чи не Ритм мусить дати нам саме те, на що ми заслуговуємо? Як справедливість може існувати, коли всі починають з різних позицій? Де ж тоді шукати відповіді на запитання стосовно персонально нас самих? 

Протиріччя… На них всі теорії і згасають. Ніхто не може або досконало підтвердити, або заперечити той чи інший нефізичний процес, що має наслідок на фізичні процеси. Так все починається і так завершується, але я скажу Вам, що саме протиріччя і є ключем до розгадки. Згадайте, коли хтось хоче зупинити нас, що робить ця людина? В тому й то справа, вона починає шукати погано вивчені місця та наносити удар саме в них. Звідси й починається розкол, який нищить єдине ціле. Але якби єдине ціле збереглося, то що б з нього вийшло? 

На жаль, саме це і є тим фактором, який і досі закривав очі нам усім. Це фінал. Фінал життя, Ритму, розгадки таємниці та усього нашого буття…

Та відповідь, яку ми знаходимо остаточно руйнує нас, нам банально складно у неї повірити. Мабуть, Ви здивуєтеся: – “То що ж дивного у фіналі?”.

А дивним і виявиться те, що фінал сам по собі не є однозначним, ми не можемо його змінити. Фактично, коли ми приходимо до розуміння, себто фіналу, назад дороги немає, як і шансу на її виправлення. Ми можемо тільки дивитися на результат, на те, що завжди було перед нашими очима, але що ми не бачили. Тоді більшості з нас і дається новий шанс, але з одним нюансом. Зі змінами. Змінюється усе: і наше життя, і наша персона, і частина Всесвіту з її часом та своїми фізичними законами.