# 1–40

Розділ сороковий

Перша Скрипка

1999-й рік,

наприкінці вересня

      Повернувшись до Запоріжжя, скрипалька поринає в навчання, наздоганяючи пропущену, через відсутність, шкільну програму. Навантаження виснажують і швидко позбавляють підбадьорливих згадок про нещодавній київський тріумф. У буденному житті дівчинки знову панує одноманітне коло мерзенних уроків з алгебри, геометрії, або з фізики та хімії, чи з біології.

      На додачу, вранці застосовується обов’язкове пробудження о пів на шосту, гарячий чай із бутербродами нашвидкуруч, емоційне приведення себе в робочий стан і термінове висування до вільної аудиторії, аби наполегливо та натхненно музикувати щодня, якомога більше за часом.

      Ніби влаштовуючи собі свято, зрідка вдається зателефонувати Георгіївні, щоб трішечки пожалітися щодо своїх проблем або сумнівів. Втім, Запорізька ніколи не зловживає довгими розмовами з улюбленою вчителькою, тверезо усвідомлюючи, що народження дитини також вимагає від молодої жінки певних обмежень.

Євпаторійська, 2

      Ввечері понеділка, роблячи домашку з напіввідкритими очима, що постійно злипаються від втоми, Дарина з відразою кидає на стіл ручку:

      — Набридло. Ніяких тобі свіжих вражень та подій. Навіщо таке існування?

      У коридорі дзеленчить телефон. Зрадівши можливості тимчасово відвернутися, підводиться з-за столу й полегшено крокує до апарату. Хапає слухавку, з якої лунає незнайомий голос:

      — Чи можна запросити до розмови Дарину Запорізьку?

      Дивуючись, бубонить:

      — Це я і є, жіночко.

      — Як гарно, що додзвонилася. Тебе турбує «Народний Дім». Займаємося культурною просвітою городян та просуваємо наше місто в масштабах країни. Мені відомо, що ти, Даринко, відвідуєш шостий клас музичної школи, у купі зі звичайною гімназією. Всупереч твоєї зайнятості в навчанні, бажаємо запросити на участь у заході, що незабаром відбуватиметься на каскаді водограїв «Веселка».

      Пригадується Майдан Митців і недолуга акомпаніаторка, із ганебно-знущальним реготом дітлахів та всіма неприємними наслідками.

      — Не в приміщенні, а десь на вулиці? — з неприховано принизливою інтонацією, розчаровано коментує.

      — Це велика честь, яка надається не будь-кому. Обласне телебачення і радіо синхронно здійснюватимуть пряму трансляцію гала-концерту в повному обсязі, а тому треба поставитися з відповідальністю до цього серйозного питання. Учасники завчасно проходитимуть затвердження і схвалення в мерії та в департаменті з культури, — пояснює жінка.

      Запорізьку поглинають доволі суперечливі відчуття. Щойно вона благала про надходження кореневих зрушень, але коли оті умовні зміни, нарешті, постукали у двері, чомусь відразу ж відштовхує те, стосовно чого довго і хтиво скиглила.

      — Йой, стривайте, тітонько, — дівча дійсно розгублюється, — ваша правда, адже я взагалі-то навчаюсь у двох школах одночасно. Звісно, мені лестить така увага, проте воно якось неочікувано. І не знаю, що ж вам відповісти.

      Жінка, досить зненацька, вельми звабливо зацікавлює:

      — Кожного разу надаватимемо офіційний дозвіл щодо відсутності на уроках, і не тільки безпосередньо під час заходів, але й напередодні.

      — А можна мені хоча б з батьками порадитися? — щосили намагається відтермінувати прийняття рішення.

      Співбесідниця люб’язно всміхається:

      — Добре, Даринко. Не приховуватиму від тебе. Участь переможниці державного конкурсу, що нещодавно відбувся в Києві, для нас дуже важлива. Та ще і твоє гучне прізвище надто доречне для наших престижних заходів. Ти ж уславлятимеш рідне місто, розумієш? Занотуй, будь ласка, мій номер, щоби повідомити про кінцевий результат своєї ради з батьками.

      Після розмови Запорізька розбурхано повертається до уроків. Батькам вирішує допоки нічого не казати. Внутрішня напруга поступово зростає, колишній нудний спокій остаточно втрачено.

глибокої ночі

      Прокинувшись о пів на третю, відвідує туалет. Родина спить, у квартирі господарює тиша. Повернувшись до своєї кімнати, не поспішає стрибати до ліжка.

      Підходить до вікна та прочиняє фіранки. У небі яскраво блимають зорі.

      — Дмитрик казав, що всі вони достатньо різнобарвні, — виразно пригадується колишнє висловлювання коханого хлопця.

      Приходять на згадку інші улюблені слова Дмитрика:

      — Космічна дівчинка з вулиці Музичної?

      Ще більше засмучується:

      — Ніяка я вже не «космічна». Та й Музичну вулицю не бачила впродовж багатьох років.