# 1–39

Розділ тридцять дев’ятий

Початківець

29 серпня 1999 року, неділя,

біля ПК «Заводський»

      Блискуче відіграв, наприкінці щорічного звітного концерту, заплановані номери, і навіть додатково виконав дещо поза програми, через численні вигуки «бравісимо» від вдячних слухачів, Запорізька приховує скрипку до футляра та бадьоро відшукує подружку:

      — Йой, впоралась, матінко рідна. Новітні «пензлики» виявилися достатньо файними, як на мене.

      — Молодець, перевершила навіть Паганіні, — Бондар уїдливо спрямовує до вух Запорізької добірну словесну «шпильку».

      — Йди до дідька, зі своїми гостротами, — всміхається скрипалька, — шкода, Георгіївна чомусь не приїхала, і це на неї зовсім не схоже. До речі, нещодавно бачила її в музикалці, після двомісячної перерви, і вельми здивувало…

      — Кажи, — зацікавлюється Карина.

      — Суто між нами, ферштейн? Щось Георгіївна за фігурою взагалі не слідкує, останнім часом. Бо надто швидко вагу набирає.

      — Ти дурепа? — Бондар спочатку стримано пирскає в долоню, проте згодом таки скочується в регіт.

      Запорізька вирячиться на подружку.

      — Ні, ти дійсно скажена дурепа, — насилу долаючи потужні хвилі сміху, друга білявка повчально роз’яснює, — ніяку вагу вона не набирає, заспокойся.

      — Ти ж її востаннє бачила ще в травні, так? То звідки тобі знати, га? — сперечається, хоча й невпевнено.

      Нареготавшись, Карина безапеляційно випалює:

      — Вона ж просто вагітна, от і все.

      — Як це «вагітна»? — спантеличено перепитує скрипалька.

      — Пропонуєш коротенько доповісти тобі, звідкіля діти беруться? Якщо ти й досі не в курсі, через всілякі тріолі із флажолетами?

      Дарина мовкне, поступово насуплюючись, наче осіння хмара. Бондар задоволено кепкує далі, входячи в раж:

      — У п’ятнадцять років треба вже знатися на деяких речах, подруго.

      На подив, Запорізька надає неочікувану відповідь:

      — То ми скоро втратимо педагогиню? Здригаюсь від жаху висувати припущення, кого ж призначать замість неї, коли Георгіївна вирушатиме до декретної відпустки. Івана Тимофійовича, ймовірно?

      Посмішка та жарти в Карини випаровуються. Ошелешено бурмоче:

      — А ось про це я не замислювалась.

      — «Треба знатися, між іншим, на деяких важливих речах», — майстерно й доволі влучно «відплачує» Запорізька.

за кілька днів,

ЗДМШ № 4

      За завершенням в гімназії урочистого святкування Першого Дзвоника, у купі з усіма наступними уроками, подружкам закортіло завітати й до музичної школи, аби заздалегідь отримати найактуальніші настанови стосовно свого подальшого навчання.

      У фоє споглядається незвично жвавий рух дітлахів різного віку.

      — Бачиш, Запорізька? Не лише ми, виходить, виявилися такими розумними, — підкреслює Карина.

      — Скрипалям прямувати, перш за все, до Соловейко, — чується наказовий голос вахтерки, що зі свого звичайного місця перебування пильнує не гірше, ніж міліціонер-регулювальник із центру бурхливого перехрестя доріг.

      — Не скрипалям, а скрипалькам, — тихесенько виправляє Бондар, поки плентаються коридором.

      — Відчепися від бабусі, благаю. Вона рояль від піаніно не відрізнить. Навіщо тоді про відверті тонкощі волати, га?

      Зрештою, вдираються до завучки.

      — Сідайте, сонечки. Дякую, що зазирнули. Маємо нагальну тему для обговорення. Щоденники прихопили? Затямлюйте зміни, що сталися.

      Дівчата переглядаються.

      — Насувається катастрофа, — ледве чутно шепоче Дарина подружці.

      Туляться до стільців та гортають аркуші, слухняно готуючись занотовувати погану звістку. Дивляться на Ольгу Петрівну в тривожному очікуванні.