# 1–38

Розділ тридцять восьмий

Вигоряти не дарма

парк відпочинку «Дубовий гай»,

1997-й рік, травень

      — Навмисно заграбастуєш усі поспіль абонементи, Запорізька? Хіба справедливо? — не витримує натиску «хижацьких» зазіхань подружки прямолінійна Бондар, — граєш і під баян, і в супроводі фортепіано, і зі мною в дуеті, і навіть сольно? Видається, тобі сьогодні взагалі варто на сцені оселитися, адже ледь не кожен другий номер відбувається за твоєї участі?

      За давнішньою традицією адміністрація «Дубового гаю» щорічно запрошує учнів музичних шкіл до взаємовигідної співпраці. А саме, до концертних виступів у парку, аби створювати довкола святкову атмосферу, своєю чергою надаючи виконавцям, як заохочення та приємну винагороду, безплатні одноразові абонементи-перепустки до тутешніх атракціонів. Єдине, що доволі дратує дітлахів-артистів, то це обов’язкова залежність подальшої «вдячності» від безпосередньої кількості зіграних у програмі номерів.

      Обурення в Карини аж зашкалює:

      — Виходить, оскільки виконала лише одну п’єсу, то змушена задовольнятися тільки-но одним абонементом? А ти, сволото, спокійнісінько розважатимешся досхочу? — лють спрямовується цілковито на Дарину.

      — Хто тобі заважає безліч разів брати участь у концерті, га? Сама винна, позаяк після будь-якого звітного виступу одразу ж забуваєш усе, що вивчалося раніше, — відхиляє звинувачення скрипалька, — невже важко повторювати п’єси щодня, накопичуючи та збагачуючи особистий репертуар?

      Карина кривиться, наче від отрути:

      — Чи мені нема, на що витрачати вільний час? Безперервно музикувати, перепрошую, ми із тобою не домовлялися. На подібні тортури анітрохи не підписувалася, між іншим.

      — То хто ж тоді винний? Нахіба пристібалася, дурепо?

      — Сама дурепа, — Карина раптово змінює «стратегію» впливу та доброзичливо всміхається, — а чи тебе батьки ніколи не навчали ділитися благословеннями? Цукерками або додатковими перевагами? З тими, хто зазвичай не байдужий до твого життя, але інколи потребує і зворотної допомоги, навзаєм? Сподіваюся, віддаш мені декілька зароблених абонементів, будь ласочка? Добровільно й щиро, за покликом душі? Як моя найкраща подруга, гаразд?

      — Чого це я мушу розкидатися ліворуч-праворуч персональним прибутком? — немовби не чує щемливої відвертості Запорізька, — З якого переляку? Йди до біса, Карино. Нічого не дам, навіть і не мрій.

      — Наволоч атракційна, — одразу позбувшись усмішки та, на знак принципової незгоди і протесту щодо вкрай неприйнятного ставлення до себе, знову ображено шипить Бондар, квапливо підводячись із лавки. За мить показово тулиться вже до іншої, навмисно якомога далі від Даринки.

      У намаганнях виправдати мерзенну поведінку, Запорізька подумки перераховує «вагомі аргументи», аби хоч якось придушити осудливий голос сумління, що лунає в голові:

      — Я талановита скрипалька, гордість школи. Хто ризикне із цим сперечатися, га? Мною пишається і Георгіївна, і наша завучка, так? Нещодавно спілкувалась із видатними музикантами сучасності, і вони, зауважу, ставилися з повагою до моїх потужних здібностей. Як отой Руслан Горобець, наприклад, чи тітка Марина, скажімо. Отже, справді заслуговую на вшанування та певні регалії за свою обдарованість, ферштейн? І не збираюся будь-кому задарма розпорошувати дорогоцінні абонементи. Пішла геть, ледарюго.

      Попри всі зусилля «захиститися», дівчинка однаково відчуває, що дійсно скоїла недозволений переступ. Втім, задкувати або сумирно виправлятися заважає наявність привабливої спраги до розваг.

      Всупереч звичці завжди обговорювати побачене, під час публічних мистецьких заходів, подружки сидять окремо одне від одного. Хоч настрій в обох і зіпсований, ніхто не бажає робити перший крок назустріч, заради рятівного примирення.

за п’ятнадцять хвилин після концерту

      До кола дітлахів-артистів, що тішаться в передчутті забавлянь, наближається Ольга Петрівна, завучка:

      — Навіть не знаю, як про таке казати. Сонечки, ви чудово відіграли, незаперечно. На жаль, в адміністрації парку відтепер панує нове керівництво, лише щойно виявилося. Попередні домовленості скасовано.

      — Оце потрапили до халепи… — насуплюються дітлахи.

      — Виступати перед слухачами нам ніхто не забороняє, — турботливо заспокоює Соловейко, — однак безплатні абонементи надалі не надаватимуться. Єдине, щодо чого погодилися в директораті, то це запропонувати пільгові контрамарки зі знижкою у двадцять п’ять відсотків.

      — Смердючі тварюки, — зривається в Запорізької, — виходить, я марно витратила час? Парила лоба, щоб всіляко розважати народ видатними творами мистецтва, а замість нічого не придбала?

      Георгіївна дуже здивована реакцією своєї найкращої учениці:

      — Даринко, чому ж «задарма»? Тобі аплодували за кожен твір, що яскраво свідчить про отримання слухачами реального задоволення, чи не так?

      — До дідька оті їхні оплески, — не вгамовується дівча, мимоволі викриваючи прихований вміст усіх своїх користолюбних очікувань, — я мріяла про колесо огляду, наприклад. Або, якнайменше, хоча б звичайні каруселі відвідати, чи щось подібне.