# 1–33

Розділ тридцять третій

Більше за любов

1996 рік, на початку травня

      Сварка та обопільний бойкот із Кариною і досі тривають. На додачу, стан психофізичного самопочуття скрипальки різко гіршає, через огидний виступ на Майдані Митців.

      Моторошний тягар вини та нестерпних мук сумління, адже не вдалося гідно обстояти честь музичної школи, і не безпідставна образа на концертмейстерку, що не допомагала, як виявилося, а лише серйозно заважала під час гри в середмісті, усе це жахіття Запорізька ховає глибоко в серці, не дозволяючи собі вголос жалітися або скаржитися, будь-де й будь-кому. Навіть Георгіївна, улюблена та ріднесенька, суто поверхнево розуміє, що ж саме відбувається з її найкращою ученицею.

      А відбувається докорінне руйнування. Дитячої віри в людство, у віддану дружбу, у кришталеву чесність та нездоланність єдиної жаданої, не спотвореної сміттям фальшивої брехні, потужно сонячної Правди:

      — Світло ніколи не переможе морок, бо крихкій любові нізащо не подолати люту ненависть і запеклу, могутню ворожнечу, — майже плаче Дарина, крокуючи зі скрипковим футляром до музичної школи.

      За десять хвилин починатиметься плановий академконцерт, до якого Запорізька свідомо кинула готуватися ще із «чорного» вівторка:

      — Який у цьому сенс? Я невдаха й повна нікчема. Виключно марнувати час? — від однієї думки про те, що збирається вдіяти згодом зі своєю Музикою Всередині, у дівчинки суттєво підвищується кров’яний тиск та невідворотно відроджується шалений головний біль.

      — Якби мені, дурепі, у жорсткому сьогоденні хоч трішечки порадитися з Дмитриком, га? Обов’язково надав би щось корисне та неочікуване. Мовив, з усмішкою, своє коронне «космічна дівчинка з вулиці Музичної» або, скажімо, «знову відхиляєшся з призначеної орбіти?», чи щось таке. То де ж ти зараз, мій романтичний та хоробрий, щиро коханий капітане? — зупинившись, Запорізька долонею швидко затуляє очі, щоб ніхто із випадкових перехожих не побачив її солоних сліз, які надалі неможливо утримувати, — Звиняй, Дмитрику. Твоя зірка виявилася порожнім брязкальцем, на жаль. Непридатним до музики, хоч і народилася на відповідній вулиці. Доведеться тобі шукати іншу істоту, друже, десь у безмежному космосі. А моє життя, напевне, уже добігає кінця. Відігратиму востаннє академконцерт, й ауфідерзейн.

ЗДМШ № 4,

поряд з актовою залою

      — З тобою все гаразд? — декілька разів поспіль запитує Георгіївна. Всупереч зовнішньої веселості дитини, педагогиня інтуїтивно підозрює, ніби насувається щось вкрай небезпечне, — Від мене нічого не приховуєш, дорогоцінна?

      — Ні, — навмисно й достатньо завзято вводить в оману Запорізька, віртуозно зображуючи бездоганне здоров’я та блискучий добробут, яких насправжки немає і близько. Проте єдине, що вона дійсно не в змозі зімітувати, то це свій вогняний погляд, відсутність якого й насторожує пильну до «дрібниць» Георгіївну.

      — Бажаю тобі файної гри, — заохочує вчителька.

      Учні, що братимуть участь в академконцерті, юрбляться у фоє, бо ще не отримано дозвіл завітати до зали. У протилежному кутку приміщення Георгіївна бачить Бондар, подружку Запорізької або свою іншу ученицю. Шкандибає до неї:

      — Як справи, Карино?

      — Добре, Надіє Георгіївно.

      — Вибач, будь ласка, за нетактовність, але чому це ви не балакаєте з Даринкою, як зазвичай? Звикла за рік, що завжди тиняєтеся разом. А тому дивно, якщо чесно, — запитує навпростець.

      Прямолінійна Карина випалює:

      — Ми посварилися, ще в суботу.

      — Хлопців не поділили? — обережно жартує Георгіївна, щоб дізнатися докладніше.

      — Хлопців? Із Запорізькою? Що ви таке кажете, вчителько? Вона щоночі спить і бачить тільки-но свою скрипульку, навіть і не сумнівайтеся.

      — То що ж тоді сталося?

      Бондар із відвертістю звітує:

      — Ймовірно, я тоді трохи перебільшила. Зі своїми причіпками. Та ще й занадто несвоєчасними.

      — То чому ж тоді не помиритися, зрештою? — пропонує Георгіївна.

      — Чи я їй взагалі потрібна? Он, дивіться, як безтурботно щебече з усіма. Сяє радістю, на всі боки, — насуплюється дівча.

      — Повір, люба, — тихенько пояснює педагогиня, — це стовідсоткове маскування. Вона ж чудова акторка, згодна? Здається мені, що Даринці останнім часом дуже-дуже погано. Як ніколи раніше.

      — Чого це? — здивовано пирхає Бондар.

      — В неї стався не зовсім гарний виступ, під час важливого заходу. Хіба ж ти не здогадуєшся, як твоя подружка мусить перейматися з подібного приводу?

      Замислившись, Карина погоджується:

      — Маєте рацію. Мабуть, тут і моя провина також, надто великою мірою. Але зараз, перед академічним концертом, її однаково краще не чіпати. Опісля помиримось. Принаймні обіцяю, що хоча б спробую владнати цю безглузду халепу.