# 1–31

Розділ тридцять перший

Майдан Митців

тридцяте квітня 1996-го року,

Євпаторійська, 2

      Три доби поспіль Запорізька потопає у хвилях розбурханих емоцій щодо нечуваної сварки з Кариною.

      Дівчата відтепер не телефонують із будь-якого приводу, як зазвичай, і взагалі не спілкуються, що дуже схоже на обопільний бойкот, котрий торік завзято намагалася влаштувати Даринці злостива Малинка. На жаль, жахлива біда однаково надійшла, але не з боку ворожої особини, а навпаки. Від найліпшої подружки, глибоко вразивши чутливу скрипальку прямісінько в серце.

      На додачу, суцільна невгамовна напруженість через прийдешню участь у міському заході, про який дівчиськові нічого не відомо, значно збільшила внутрішнє хвилювання до неймовірно захмарного рівня.

      Безпосередньо напередодні концерту дитина ще й добряче не виспалась. Музичну школу відвідала зранку, щоб згодом мати змогу відпочити, перш ніж вирушати до середмістя. Повернувшись опівдні додому, пішла до ліжка, маючи намір хоч трохи подрімати.

      Марно пролежав понад годину в повній тиші, не стуляючи очей, нарешті підводиться. Розлючено шкандибає до кухні. Відчиняє холодильник і з байдужістю дивиться всередину. Їсти не хочеться анітрохи:

      — Треба ж до шлунку хоч щось таки запхати, напевно? — оглядаючи харчі, вмовляє себе, пригадуючи відповідну настанову матері. За мить із роздратуванням гупає дверцятами холодильника, — Йосип голий, та пішло воно все до дідька…

      Лізе до шафи, уже у своїй кімнаті, обираючи найкраще платтячко та прикраси. Вмикає праску і тривалий час вигладжує вбрання до стану впевненої бездоганності.

      — Прихопити кофтинку якусь, про всяк випадок? Значно потеплішало, безумовно, але ж кінець квітня за календарем? — знову лине до шафи, звідси тягне свій улюблений, під час вуличних прогулянок, жовто-блакитний светр.

      Вирушає в подорож заздалегідь. За цим разом відмовляється, всупереч батьківської поради, користуватися четвертим маршрутом трамвая, яким можна досягнути Майдану Митців без додаткових пересадок. Натомість теліпається в напрямку Північного шосе, крізь уколисану і сповнену тишею та спокоєм квітучу алею, аж до зупинки тринадцятого тролейбуса, щоб швидше проскочити повз численних заводів і якомога скоріше опинитися в бажаному середмісті.

      До майже порожнього салону водночас вдирається і хлопець-одноліток. Сідає біля кабіни водія, обличчям до Дарини. Мимоволі обдарував незнайомця прискіпливим поглядом, Запорізька подумки зазначає:

      — Ти ба, який привабливий красень. У такого симпатягу й закохатися не гріх… йой, куди ж це мене потягнуло, га? Чи не варто зосередитися на майбутньому виконанні? — змушує себе повернути голову вбік, щоб розглядати виключно довкілля за вікном.

      На перетині проспекту Металургів із центральною магістраллю міста вдало встигає вскочити до трамвая першого маршруту, не витративши задарма, через очікування, ані хвилини. На четвертій зупинці полегшено залишає транспортний засіб, надалі не турбуючись за зовнішній вигляд своєї святкової сукні.

      — Подолати пішки один квартал, й опинишся на місці, Запорізька. По-перше, шукаємо відповідальних і повідомляємо про себе. По-друге, надаємо ноти тутешньому акомпаніатору, — пошепки проговорює поточні завдання, стосовно свого залучення до програми.

о пів на п’яту

      Затишний сквер, що міститься між бульваром Сталеварів і універмагом «Україна», незвично сповнений гомінливим натовпом. В очікуванні видовища різношерста купа народу розглядає полотна аматорів образотворчого мистецтва, які в Запоріжжі можна придбати лише тут, на Майдані Митців, або насолоджується приємно звабливим водограєм.

      — Чому не «Фестивальна»? — запитує журналістка у Володимира Гітіна, Президента запорізького «Джаз-клуба», позаяк він і є головним організатором та рушієм помпезного проєкту.

      — За славетної давнини, коли джаз ще перебував на вістрі попиту, з подібними перешкодами музиканти точно не стикалися. Зараз інші часи, а тому вчимося задовольнятися тим, що отримуємо. Використовувати «Фестивальну», мабуть, наразі залишатиметься виключно мрією, — чоловік майстерно оминає будь-яких згадок місцевої влади, аби необачно не нашкодити власному задуму в довготривалій перспективі. Намагається висвітлити питання, залучаючи позитивні складники:

      — Якщо крокувати звідсіля в бік річки Дніпро, то за декілька кварталів потрапимо до музичного училища. А ось там, у будинку поблизу, — Гітін вказує кивком голови, — перебуває чудова кав’ярня «Малесенький Париж», до якої полюбляють завітати наші митці. Не тільки музиканти, але й поети, і письменники. Усі, хто цікавиться мистецтвом.

      — Журналісти також, — погоджується репортерка.

      — До речі, наш талановитий запорізький поет і виконавець пісень, на ім’я Андрій Бісітов, висловився колись, із цього приводу, чудовими рядками:

з усіх второваних шляхів в «великі люди»

коротший той, що крізь «Малесенький Париж»