# 1–30

Розділ тридцятий

Золотий шанс

квітень 1996 року,

наприкінці місяця,

прибудова Гумориста

      До приміщення, разом із Голованем, вривається ковток свіжого повітря, сповнений ароматів квітучого бузку та вишні, що зростають поряд, на подвір’ї Василенків.

    Гуморист, сидячи за столом, зосереджено паяє мікросхему, додаючи удосконалення.

      — Вітаю, друже. І досі відвідуєш той дорослий гурток? — Максим вказує на дроти, діоди й напівпровідники із купою іншого приладдя, що використовуються радіомеханіками.

      — Так, до кабінету фізики, два рази на тиждень. Але в школі до електрики мені допоки не дозволяють торкатися, через недостатній вік. Тож експериментами займаюся, на жаль, виключно вдома, як бачиш.

      — А батько не забороняє? — дивується Головань.

      — Навпаки, заохочує і підтримує, навіть допомагає з деталями. Він їх із заводу тягне потихеньку, — Василь скептично посміхається, — по внутрішніх кишенях завчасно розкладає.

      — А на прохідній?

      — Жодного разу не перевіряли. Щоправда, пізніше все одно доводиться магазинами дещо важливе відшукувати, на додачу.

      У куточку кімнати, навпроти хлопців, працює відеомагнітофон. З екрана старого й маленького телевізора, пофарбованого у яскраво червоний колір, миготить чорно-біле зображення. Втім, дуже чітке та незвично стабільне.

      Після традиційно міцного рукостискання, Максим одразу лине впритул до відеомагнітофона. Гуморист, своєю чергою, повертається до паяльника й недоробленого винаходу.

      — Як вдалося приєднати? У нього ж, ти казав, бракувало стандартного роз’єму для зовнішніх пристроїв? — цікавиться Головань.

      — Все дуже просто. Скористався дециметровим діапазоном, завдяки самотужки доданому конвертеру частот, — зосереджено бурмотить Василенко, поглинений важливою для нього справою, — зачекай, друже. Залишилося зовсім трішечки. Зараз звільнюся.

      Щоб не заважати хлопцю працювати, Максим зосереджується на перегляді запису. З касети транслюється концерт відомого західного рок-колективу. Уважно стежачи за виконанням, Головань нервово кривиться, порівнюючи побачене зі своєю власною грою.

      Кілька хвилин по тому Василь впевнено вимикає паяльник:

      — Ось і все. Пізніше перевіримо. А поки нехай остигає, — звично береться прибирати зі столу зайві речі. Складає та приховує до шафи дрібне майно, яке найближчим часом йому не знадобиться.

      Сумно зітхнув, Головань киває в бік телевізора:

      — Я ніколи так не звучатиму, настільки бездоганно. Хоч репетируй цілодобово, з ранку до вечора.

      — Маячня, — заперечує Василь, — вони такі ж люди, як і ми з тобою.

      — Гарний запис. От тільки навіщо так верещати? Надто гучно й безглуздо?

      — Ти про шанувальниць?

      — Так.

      — Через те, що бачать на сцені, поряд із собою, успішних красенів. Дівчата, безсумнівно, полюбляють престиж та досконалість. Бо яка їм користь від оцих твоїх коротесеньких пісеньок під гітару? Не в образу, Максе. Просто засвідчуємо факт.

      Головань, попри неприємні почуття, змушений погодитися з обґрунтованою критикою товариша:

      — Що пропонуєш?

      Гуморист хмикає:

      — Переконувати, що ти є гарним захисником у побуті та поціновувачем музики, друже, вкрай недостатньо. Маєш довести, що дійсно чогось таки вартий. Саме як музикант, січеш? Ось тоді дівчисько і звертатиме на тебе увагу, напевне.

      — Мені теж, тобто, доведеться створювати власний гурт?

      — Визначився, нарешті?

      — Якнайменше, шукати басиста з барабанником. Утрьох уже можна буде впоратися, хоча б попервах.

      Василенко, з виглядом знавця, додає дещо неочікуване:

      — Гарно грати це лише пів справи.

      — То ти про що?

      — Перш ніж створювати гурт, бажано починати збирати гроші. На апарат.

      — Який ще апарат? Самогонний? — не розуміє Головань.

      — Йолопе, вищезгаданим словом музиканти кличуть підсилювальне обладнання, що використовується під час виступів.

      — Хіба ж цим не повинне займатися якесь стороннє агентство? Філармонія або продюсери всілякі? — спростовує Макс, хоча й невпевнено.

      — Лише в ідеалі. Але маємо те, що маємо. Для репетицій теж необхідно володіти мінімальним комплектом, щоб ані від кого не залежати. Принаймні гідне приміщення вже є. Репетируватимете прямо тут, у моєму лігві. Позаяк техперсонал однаково потрібен, так?

      Обміркував запропонування, Головань погоджується: