# 1–27

Розділ двадцять сьомий

Позичальниця

      — Що з уроками? — за інерцією, а не через турботу, цікавиться Галина Василівна.

      — Залишилося трохи.

      — Долучайся.

      — Зараз, мамо. Є до тебе термінова справа.

      — На батьківські збори не піду.

      Донька аж вибухає від роздратування:

      — До одного місця мені оті кляті збори, як і школа загалом. Маємо вирішити більш вагомі питання.

      — Сподіваюся, не гроші зібралася «позичати», наче Єгор? — пророчо запитує передбачлива, стосовно фінансового складника, бізнеследі.

      Карина напружується:

      — Хіба ж не можна? А йому, отже, дозволено? Та й ще на свою сракату кралю згодом до копійки витрачати, так?

      — Щодо кралі докладніше, будь ласка. Доказова база в наявності?

      Злякавшись, що ненароком проговорилася, дівча намагається викрутитися:

      — Це гіпотетично. Або моє припущення, так би мовити. Проте гроші ж він дійсно одержує? Ба більше, я потребую не на порожні розваги, а задля доброї справи, на користь страдницькій особистості.

      Галина Василівна пожвавлюється:

      — Благодійністю займаєшся? Щось якось взагалі не віриться в подібну маячню. Ти й благодійність, Каринонько, однаково що наш Єгор та оперний спів. Дуже мало спільного, — саркастично посміхається.

      — А ось уяви собі. Твоя донька це свята жіночка й навіть майже «божа людина», у деякому сенсі.

      Матір починає іржати:

      — Що не слово, то ексклюзив. По-перше, «жіночка»? В одинадцять років? По-друге, «божа» та «свята»? Тобто, бутерброди вчасно підготувала, і вже зібралася до рівня ангелів піднестися? За вечерю дякую, звісно, бо голодна, як вовк.

      — Не заважало б, між іншим. Від золотої корони над головою не відмовлюсь. Хоча, попервах, візьмемо щось на ступінь спрощене.

      — Кажи.

      Заохочуючи, Карина усміхається:

      — День Вчителя наближається, мамо. Збираємося пафосно відсвяткувати, разом із Запорізькою. Можеш проспонсорувати? Або кинеш, так само як напередодні Радзинського?

      — Радзинського?

      — Чула позавчора, ти з ним цілу годину лаялася телефоном. Нецензурно, прямо вуха в’янули.

      — Навіщо підслуховувати, коли матір гроші заробляє? Ще раз дізнаюся…

      Галина Василівна зусиллям волі стримує сплеск емоцій:

      — Гаразд. Вважатимемо, випередила події та помилилася з висновками. З Радзинським незручно вийшло, згодна. Кого збираєтеся відвідувати?

      Дівча трохи заспокоюється. Надто повільно, але справа таки просувається в правильний бік:

      — Суто Георгіївну. У гімназії переб’ються. Нехай попередньо навчаться домашнє завдання нормально призначати, а не щодня перевантажувати бідну дитину фігнею всякою.

      — Це ти бідна?

      — А чому б і ні?

      — І мене дещо дивує. З Дариною зрозуміло, позаяк другий рік навчається. А ти ж лише місяць ходиш до музикалки? Із чого це раптом така палка любов прокинулася?

      Карина миттєво входить у раж. Суперечка перетворюється на подобу гумористичного фарсу:

      — А ось уяви собі, прокинулася. Імовірно, не спиться їй, розумієш? Безсоння в бідолахи, після вчорашнього похмілля.

      — Похмілля? Бачу, тебе потужно відвідало переконливе творче натхнення. Неминуче доведеться і мені розщедритися.

      — Оце вже доречні висновки. Починаймо, швидесенько.

      — Грошей не одержуватимеш, запевняю.

      — Приїхали. Повний капець. І чим я тоді відрізняюсь від твого занедбаного Радзинського?

      Галина Василівна жадібно хапає зі столу бутерброд. Робить ковток чаю:

      — Замовкни, коли матір висловлюється. Про подарунок щось гарненьке вигадаю. Завтра якраз матиму зустрічі з підлабузниками. Сподіваюся, з кошиками припруться.

      — З якими ще «кошиками»? Як у селянських бабусенцій із базару?

      — Ні, інше. Знаєш, гарні такі, дуже дорогі. Забула імпортне слово, як воно там?

      — Ікебану маєш на увазі?

      — Саме «ікебану», чи приємно оформлені квіточки. Зійде вашій Георгіївні?

      — Цілком.

      — Ось і чудово. Дешево та сердито. Точніше, безплатно та напрочуд. Зателефонуєш після двох на мобільний. У нотатник, зрозуміло, додам, про всяк випадок. Але все одно нагадай.

      — Обов’язково, — тішиться Карина.