# 1–26

Розділ двадцять шостий

Бізнеследі та невгамовні діточки

восени 1995 року,

ЗДМШ № 4

      — Ти на сольфеджіо, Карино? — Запорізька перехоплює подругу на внутрішніх сходах.

      — Навіщо запитувати, якщо й так знаєш? Відвали, скрипалько.

      — Маємо термінову тему для обговорення.

      — Повертатимемося додому, от і буде, про що балакати, — незадоволено пирхає Бондар.

      — Хотіла, щоби поза батьківські вуха. А що як твоя матуся заважатиме?

      — Чого ж вранці не сказала? У гімназії, під час перерви?

      — Забула.

      Карину зазвичай треба вмовляти, переконувати щодо будь-яких дрібниць, лише тоді вона виявить поблажливість:

      — Добре, починай. Якомога стисліше. Двома реченнями, бажано.

      — Більше й не знадобиться, — веселішає Дарина, — слухай, наближається День Вчителя. Мусимо Георгіївну привітати.

      — Кльова думка. Стривай, ти ж раніше казала, нібито не любиш річниці та календарні ювілеї, свята всілякі?

      — Звісно, фу, — Запорізька з відразою кривиться обличчям, — почуваюся дуже-дуже огидно, коли вітають нещиро, суто за обов’язком. Типу «візьміть подаруночок і відчепіться від мене». Проте за цим разом випадок особливий.

      — І чим же? — дивується Бондар.

      — Дійсно хочу зробити Георгіївні щось приємне. Таке, щоби потеплішало на серці. Отже, можна не очікувати на відповідну дату. Зробити або раніше, або пізніше. Йдеться ж не про формальну акцію, а про душевний поклик, второпала? Ось тільки гарних ідей бракує.

      — Тепер зрозуміло. Чи можна вже піти?

      — Ні, ще дещо, — наполегливо зупиняє подружку, безцеремонно хапаючи її за лікоть.

      — Дістала, Запорізька.

      — Я швидесенько. На будь-який подаруночок гроші потрібні, згодна? А я зовсім на мілині. Натякала мамі, мовляв, непогано було б одержати трішечки додаткових коштів на кишенькові витрати.

      — Не даси? — насмішкувато жартує Бондар.

      — Одразу симфонію увімкнула улюблену, щодо браку зайвих грошей. Не знаю тепер, як же долати цю жахливу халепу.

      — Слухай, припини стогнати, Запорізька. Дратує, чесно. Не на фізкультурі перебуваєш.

      — Але ж потрапила в доволі скрутне становище, так? Оскільки на обідах багато не заощадиш, з нашою традиційною пристрастю до пиріжків або тістечок.

      — На дієту сідай, — уже не приховує відвертого глузування Карина.

      — До сраки всю оту знущальну дієту, — гучно випалює Дарина, але миттєво гальмує себе в проявах бурхливих емоцій, щоб не нашкодити єдиній надії, яка є більш-менш реальною на цю хвилину.

      — Досить скиглити, чи ти оглухла? Я тебе почула. Міркуватиму, що можна вдіяти із цієї нагоди. А допоки зникни з моїх очей.

      — Ти великодушна, — знову природно пом’якшившись в інтонаціях голосу, привітно заохочує норовливу Бондар.

      — Звільни сходинки, кажу. Провалюй, неймовірно талановита підлизо, бо почну надто гучно лаятися. Невже забула про мої власні геніальні схильності та здобуття? — Карина легенько пхає подругу від себе. Впевнено крокує до наступної аудиторії з навчання.

      За годину дівчинки теревенять біля будівлі музичної школи, очікуючи на Галину Василівну.

      — Уроки зробила, Запорізька?

      — Десь із половину. Зараз продовжуватиму. От тільки з білим товаришем треба ґрунтовно поспілкуватися.

      — З унітазом? — припускає Карина.

      — Взагалі-то я мала на увазі холодильник.

      — Теж непоганий варіант. Однак негайно змінюємо тему, аби я…

      — Потребуєш свіжих памперсів? — зривається в Дарини.

      — Стули пельку, розумнице.

      — Навіщо терпіти? Можна й туточки впоратися.

      — Прямо на вулиці? — жахається Бондар.

      — В музикалці, дурепо, тобто в туалеті.

      — Ні, відхиляємо. Матуся казала, нібито підскочить рівно о сьомій. За кілька хвилин, сподіваюся, дістанусь уже домівки. Точно, ось вона. Ворушитимося, бо паркування категорично заборонене, через трамвайну зупинку.

      Навпроти музичної школи пригальмовує елегантний «Chevrolet Camaro».

      — Дарино, теж залазь, — гукає Галина Василівна.

      — Дякую за запрошення, але ж мій будинок зовсім поряд.

      — Однаково сідай.

      — Роби, що вимагають дорослі, чуєш? А не то менти через тебе пристібаються, — нервує Карина.