# 1–25

Розділ двадцять п’ятий

Зі мною краще не зв’язуватися

      Злива не вщухає, але за вікном стає трохи світліше. Врешті-решт у приймальні з’являється літня людина. Привітавшись із дівчатками, чоловік обережно струшує з одягу краплі дощу:

      — Познайомимось? Чи нагадаймо прізвища. Мене ви добре знаєте, через щоденні лінійки.

      Білявки швидко визначаються зі стратегією вагомого впливу на директора:

      — Дарина Запорізька. Або скрипалька, яка здатна прикрасити кожну табірну вечірку.

      — Карина Бондар, донька успішної підприємиці, що в нашому місті є визнаним фахівцем із реклами та маркетингу.

      — Вмієте себе гідно висвітлити, бравісимо. З безперечною користю та під смачним соусом на додачу. Тож хто найсміливіша зі двох? З кого починатимемо?

      — З мене, — водночас відповідають Дарина й Карина. Одразу ж автоматично переглядаються. На превеликий подив директора, дзвінко регочуть.

      — Зрозуміло. Жодної з вас не налякати, виходить? Та ще і блискучі красуні, як на підбір?

      — Може, тоді краще відпустити? Адже ми більше не будемо, — Запорізька потужно залучає свої проникливі, чарівно звабливі очі.

      — Напевне… мабуть… ймовірно… якщо таки вдасться, — дуже обережно і вкрадливим голосом додає Бондар, навчена багатим досвідом тривалих співбесід та «останніх попереджень».

      Дівчинки знову заразливо сміються.

      — Чи не бажаєте схвалити гарне пропонування, товаришу начальнику? Воно трохи дивне, однак вам точно сподобається, — вздовж і впоперек проаналізувавши ситуацію, що склалася, завчасно перехоплює ініціативу прагматична Карина.

      — Невже? — насторожується директор.

      — Зараз розповім докладніше. Скрипалько, скрийся з моїх очей, будь ласка. Я тебе потім покличу. Якщо взагалі знадобиться, — підморгує Даринці.

      — Чому це?

      — Кажу, пішла геть, і без зайвих суперечок. Розмова надалі відбуватиметься зовсім не для твоїх, мистецько лагідних, вкрай чутливих і пишномовних вух.

      — Гаразд, не проблема. Зачекаю на ґанку. Перевірю заразом, що там зі зливою сталося. Чи не передбачається добрячих покращень у стані погоди?

минає доба

      — Назад, у колонію суворого режиму, — змирившись із долею, Бондар скептично вказує Даринці на матусину автівку, що повільно пересувається табором, під наглядом поточних чергових.

      — Сумуватиму за тобою, — щиро жаліється Запорізька.

      Автівка зупиняється поряд із їдальнею, де на неї чекають білявки. Карина спритно відчиняє багажник та власноруч завантажує до нього свою валізу.

      — Не кажу, що скучила, але дякую за надання комфортабельного транспорту. Страшно не люблю користуватися громадським, особливо влітку, — весело жартує, уже обіймаючись із матір’ю, — і є до тебе надважлива розмова, перш ніж мозок почнеш виносити.

      Під час тривалої подорожі Галина Василівна Бондар встигла заспокоїтись, а тому майже не переймається через каральні заходи, котрі застосовані до її дитини. Втім, жінка спантеличена словами, з якими до неї звертається завинила донька:

      — Можеш побивати камінням та мордувати, як завгодно. Благаю про одне, мамо. Відшкодуй, будь ласка, збитки, до яких моя подруга не причетна. Я вчора директору пообіцяла. За умови, що її батькам не повідомлятимуть. Щороку їжджу до моря, двічі за літо, а Даринка тільки-но вдруге за життя.

      — А чого це ти за чужу дитину так завзято вболіваєш? — дивується Галина Василівна.

      — Зрозумій, вона теж постраждалий бік. Один тутешній пацан у неї закохався, та й дещо шкідливе скоїв. Ти ж знаєш, як завжди буває? Себе згадай. Чоловіки щось безглузде вчинять, а жінки роками наслідки розгрібають. Врятуй подругу, матусенько. А зі мною потім роби будь-що.

      — Із тим, що мугиряки часто-густо виявляються егоїстами, неможливо не погодитися. Аргументи дійсно вагомі. Вітаю і те, що жіноча дружба завжди понад усе. Отже, схоже на правду. Ходімо втрьох до директора? Вважаю, вирішимо без проблем, — хапає гаманця з готівкою.

      — Агов, Запорізька, ти остаточно врятована. Залишаєшся в таборі до кінця зміни. Але пам’ятай, про що домовлялися, — тішиться задоволена Карина.

Євпаторійська, 2

півтора тижня по тому

      Повернувшись додому, Дарина насамперед набирає вивчений напам’ять номер.

      — Альо, — лунає засмучений голос.