# 1–18

Розділ вісімнадцятий

Усі дівчата закохуються в Принца

наприкінці першої чверті,

ЗДМШ № 4

      Після занять із фаху Дарина прямує до хорової студії, у якій нещодавно теж закінчився попередній урок. Приміщення вимагає невеличкого провітрювання. Зрештою, привітна та чуйна жінка, Алла Миколаївна, що проводить навчання найчастіше в співпраці із завучкою і концертмейстеркою Ольгою Петрівною Соловейко, ласкаво запрошує дітлахів:

      — Заходьте, любі.

      Запорізька одразу лине до другого рядку, щоб якомога менше потрапляти під нагляд педагогинь. Обирає собі найнепримітніше місце. На стільці бачить книжку збільшеного формату, обережно загорнуту в газету.

      Звертаючись до Ольги Петрівни, каже:

      — Туточки чиїсь речі залишились.

      — Які саме, Даринко?

      — Підручник, мабуть.

      Жінки переглядаються між собою:

      — Настя сиділа?

      — Вона, точно, — запевняє Алла Миколаївна.

      — Діти, хто товаришує з Настею Сивокінь? — щоб не перейматися додатковим питанням, завучка намагається покласти повернення забутих речей на когось із присутніх.

      — На скрипці перетинаємось, Ольго Петрівно. Наприклад, у п’ятницю, — невпевнено пропонує Дарина.

      — Хвилюватиметься ж сьогодні, коли виявить нестачу?

      — Можу взяти в Георгіївни номер, та зателефонувати.

      — Зробиш, сонечко, після уроку?

      — Мені не важко, взагалі.

      — Добре, домовились, — надалі завучка звертається вже до всіх, — перепишіть собі пісню, яку зараз починаємо вивчати. Маємо три примірники. Розіб’ємося за групами, щоб швиденько впоратись, так? А допоки ви це старанно робитиме, дещо розповім.

      Хорову студію розміщено на другому поверсі, якраз над головним фоє. Окрім розмірів, аудиторія відрізняється ще й наявністю компактного рояля, на відміну від інших класів, котрі забезпечені лише звичайними акустичними піаніно.

      Вікна виходять на фасад будинку, а сама будівля знаходиться на зупинці трамвая, що дуже зручно.

      Музична школа, поряд із багатоповерхівкою, та гімназія номер сорок шість, що міститься з іншого боку транспортної магістралі, відтепер перетворились у навчально-побутове коло, в якому щоденно вирує нехитре життя десятирічного дівчиська.

      Дітлахи оточують вчительок. Згодом концентруються купками. Хто біля рояля, використовуючи його, як стол, хто за справжнім столом, а остання порція влаштовується на підвіконні.

      Запорізька обирає собі якраз «підвіконну» компанію, щоб мати змогу заразом і зиркати назовні.

      Переконавшись, що дітям не бракує нотного паперу або олівців, Алла Миколаївна пояснює:

      — Завдяки відвідуванню сольфеджіо, упродовж першої чверті, ви тепер трохи знаєтеся на нотах. Настав час починати використовувати надбання, — гостинно заохочує, після чого шепоче завучці, — я трохи відлучуся, поки в них є, чим займатися.

      Соловейко ствердно киває. Залишивши учнів під наглядом завучки, викладачка тимчасово йде по своїх справах.

      — З прийдешньої чверті додаватимемо всіх вас до загального хору, — інформує жінка.

      — А зараз ми де? Хіба ж не на хорі? — Запорізька обертається до Ольги Петрівни.

      — Не зовсім, сонечко. Суто для початківців попервах застосовуються відокремленні заняття, допоки вивчається фундаментальне підґрунтя. Ноти та нотний стан, ключові знаки тощо, розумієш? Усе те, у що занурювалися на сольфеджіо. Майже два місяці.

      — Може, хоч тоді оце огидне ниття якось зменшиться? — подумки Дарина намагається відшукати набуваємих незабаром переваг.

      Повертається до свого нотного зошита:

«Реве та стогне Дніпр широкий»

текст Тараса Шевченка

на музику Данила Крижанівського

      — Звідки у відомої народної пісні взялися автори? — продовжуючи копіювати, звертається до концертмейстерки.

      — Гарне запитання, Даринко. Данило Крижанівський родом із Кропивниччини. Навчався в духовному училищі, де і збагатився знаннями в галузі теорії музики та хорового співу. Здобувши в Одеському університеті професію філолога, викладав латинську, російську та церковнослов’янську мови в Болградській гімназії, у якій і створив учнівський хор, що надалі потребував репертуару.

      — І хто мене смикав за язика? Доведеться тепер поглинати зайвий біографічний мотлох? Лекцію про динозаврів, що давно померли, — кривиться, позаяк не здатна запобігти прослуховуванню непотрібної маячні, чому і змушена мовчки терпіти, — йшла до музикалки творчістю займатися, а не суцільною фігнею страждати.