# 1–17

Розділ сімнадцятий

Відчути поклик

тиждень по тому,

вулиця Євпаторійська, 2

      Тільки-но впритул постає питання вибору та придбання Даринці скрипки, Георгіївна пропонує звернутися, замість пересічного магазина, до її знайомого Майстра, що професійно займається поточним ремонтом струнних музичних інструментів, а також пошуком та відновленням відповідних реліквій.

      Після первісної домовленості, визначилися з конкретною датою. Планувалося, що до майстерні вирушатиме Віктор Артемович, як покупець, та супроводжувальна консультантка, тобто вчителька.

      Але чим більше наближається знаменна мить відвідування майстерні, тим частіше Запорізька починає скиглити:

      — Тату, я теж мушу їхати. Це не обговорюється.

      — Три години туди, і три години назад. Задушливо нудотною електричкою аж до сусіднього міста. Ти хоч уявляєш, яка це шалена втома? Може, відмовишся, доню? Цілком покладемося на вчительку, що гарно розуміється на цій справі. Вона ж не проти, — вчергове намагається умовити Віктор Артемович, проте Дарина невблаганно непохитна:

      — Ні, тату, — категорично заперечує, — треба бачити на власні очі, який саме інструмент купуватимуть. Це ж дуже важливо, чуєш? Мені згодом із цією скрипкою щохвилини радіти та засмучуватись.

      Уже напередодні, у суботу, дівча влаштовує тривалий «сольний концерт», наполягаючи на особистій думці:

      — Як тобі ще пояснити? Схоже на те, коли чоловік обирає собі єдину жінку на все життя, чи щось таке. Хіба можна подібне довірити іншій людині, навіть дуже-дуже шановній? — рікою ллються наочні приклади, найдоречніші метафори та порівняння, всуміш зі сльозами.

      Зрештою, Віктор Артемович погоджується відкоригувати плани, узгодив зміни, що відбулися, з Надією Георгіївною:

      — Добре, я залишаюсь вдома. Вирушайте удвох, шукати тобі «нареченого» чи майбутнього «супутника життя», — наостанок дотепно жартує, ставлячи крапку в тривалій суперечці зі шкідливою та страхітно примхливою донькою.

      У дорозі Дарина майже ні про що не розмовляє, окрім скрипки, бо її поглинають запаморочливі міркування про своє прийдешнє бурхливе щастя. Бажаючи знизити рівень напруги, у яку занурилась учениця, Георгіївна всіма засобами намагається відвернути дівчинку від цих хвилювань, та перемкнути на щось легковажне. Попри вчительську турботу, дитина однаково повертається до дивовижних побоювань:

      — Не можна припуститися помилки. Мушу щосили зосередитись і не втрачати пильності, ані на мить. Сьогодні наче день довгоочікуваного весілля. Адже життя надалі зміниться докорінно, бо скоїться грандіозний поворот. Чуєте, Надіє Георгіївно? Попереду мене очікує велика зміна, серцем відчуваю.

      У звичайній п’ятиповерхівці мандрівники тиснуть на стандартний дверний дзвінок. Хазяїн швидко відчиняє.

      Ледве переступають поріг квартири-майстерні, у Запорізької відразу перехоплює дихання. Навкруги, у коридорі, кухні та всіх кімнатах вона бачить розмаїття приладів та засобів, що використовуються під час ремонту надто крихких і чутливих струнно-смичкових інструментів. Скрипки, альти та віолончелі з контрабасами, або їхні окремі частини, містяться повсюди, від підлоги до стелі. Специфічні аромати рідкісної деревини, лаку й ще багато чого, панують у повітрі, ніби пахощі елітарних жіночих парфумів, і дурманять свідомість дитини, котра ошелешено зиркає по сторонах.

      Ще в коридорі Запорізька бурмотить:

      — Схоже на пологовий будинок.

      — Чому?

      — Адже тут народжуються майбутні красуні.

      — Чи не час уже визначитися, нарешті? Нареченого приїхала собі обирати, або отримувати чепурну дитину? — іронізує Георгіївна.

      Даринка щиро усміхається:

      — Сучасні хлопці зараз такі незграбні, точнісінько як оті малі діти, тож поєднаймо, мабуть, ці два задоволення в одне, — вміло викручується з незручного становища та дзвінко регоче на всю майстерню.

      Проходьте, гості, — ласкаво запрошує Майстер. Тихенько додає вчительці:

      — Цілу вічність ніде не перетинались. Старанно дотримуєшся завзятої обіцянки «не турбувати заради пустощів»?

      — Так, Вадиме. Ти відома людина, у певному середовищі, а я лише провінційна педагогиня.

      — Чотири роки навчалися на одному факультеті. Я тоді відразу пішов із музики, а ти й досі викладаєш улюблений предмет?

      — У маленькій дитячій школі, — хитрує вчителька.

      — Ти завжди вважала, і зараз теж, у чому я достатньо переконаний, що музична просвіта молоді більш впливова, ніж будь-які помпезні гастролі. Не вийде обдурити, навіть не намагайся.

      Майстер підготувався до візиту. У кімнаті, куди потрапляють гості, уже завбачливо розкладено п’ять скрипок, майже не відрізнених на вигляд.

      — Обирай на свій смак, — запрошує Вадим юне дівчисько.