# 1–16

Розділ шістнадцятий

Знахідка

гімназія № 46,

наступна перерва

      Поринувши після дзвоника до коридору, четвертий «Б» шепочеться по кутах і купках, обговорюючи побачене. Найбільш кмітливі оточують Макса Голованя:

      — Що це було?

      — Де й коли?

      — Не валяй дурня. Про бійку із Сурмачкою запитуємо.

      — Хіба ж вона відбулася? Ні, друзі, вгамуйтеся. Адже дорослі ні про що не мусять довідатись, пам’ятаєте? Треба уникнути зайвих наслідків, тож зберігаємо спокій.

      — А розібратися не варто? --- наполягають однокласники.

      — Ніяких дивацтв не трапилось. Краще підіть до новенької та познайомтесь. Дівча засмучується через самотність, — Макс вказує на Запорізьку, котра в очікуванні наступного уроку не знає, куди подітися від сорому. Старанно приховує пошкоджену сукню, яку вдасться повністю відновити лише вдома. Другого банта дівчинці теж довелося позбутися. Втім, скуйовджене біле волосся, густе й сяйнисте, виглядає тепер ще привабливіше, ніж під час лінійки.

      — Розумнику, от сам бери, та йди.

      — А от візьму, і піду. Всяк краще, ніж дослухатися ваших пліток, — Головань відокремлюється, прямуючи до Василенка, який тільки-но з’явився біля кабінету.

      Після інциденту, що скоївся на початку попереднього уроку, дітлахи таки встигли розсістися по місцях, перш ніж увійшла Наталія Миколаївна, вибачаючись за своє коротеньке запізнення через затримку в директора.

      Вчителька відразу помітила відсутність Василенка та Сурмач, проте школярі завзято запевнили, нібито Світлана сьогодні чомусь погано почувається, і тому Василь спровадив її до медпункту. Пізніше хлопець повернувся і повідомив, що в дівчинки на підґрунті початку нового навчального року відбувся нервовий стрес. Лікар рекомендував, як виняток, негайно відправити дитину додому:

      — Дозвольте мені її супроводжувати? Я швиденько, туди й назад. Не можна ж хворій людині мандрувати без нагляду? Маємо переконатися, щоби дорогою не впала та лоба не пошкодила. Або мозок.

      — За умови, якщо він там дійсно присутній, — тихенько пробурмотіла з першої парти Дарина.

      Здобувши вчительську згоду, Василенко схопив портфеля Сурмач, за п’ять хвилин спровадив її до батьків, а потім задоволено дуркував на подвір’ї увесь той урок математики.

      — Погодь, Василю. Як там наша вовчиця?

      — Відвів під хатні двері та пішов гуляти.

      — Я так і зрозумів.

      — А новенька? Бачив її очі, Максе? Вона ж божевільна.

      Максим задоволено всміхається:

      — Дивно, що дірку в Сурмачці не проробила, своїм знешкоджувальним поглядом.

      — Від неї, Голованю, краще триматися якомога далі.

      Хлопець заперечує:

      — Навпаки. Хочу познайомитися. Чи не знаєш, як це можна вдіяти? Розумієш, з дівчатами раніше плідно не перетинався, чесно кажучи.

      — Ти серйозно? Навіщо тобі подібне спілкування? Дівочі шмарклі та цицьки-пицьки? — регоче Гуморист.

      — Я так не вважаю. Уперше бачу гідне дівча, що за несприятливих обставин не поводиться, наче істеричка. Вона мене цікавить, як людина, бо дуже поважаю сильних. Про Жаботинського, наприклад, чув? Наш земляк, до речі.

      Василенко востаннє хапається за примарну надію спростувати думку товариша:

      — Так вона ж Сурмачку жодного разу не гепнула?

      — Саме це й каже про внутрішню міць.

      — Не підтримую, хоча допомагатиму, суто заради тебе. Підійдемо разом і трохи побазікаємо? Про всякі дрібниці?

      — Спробуємо принаймні.

      Наступного дня, під час великої перерви, Головань уже без Василенка знову шепочеться з Даринкою. Обидва весело сміються.

      Ольга Малинка підбурює Світлану:

      — Я ж попереджала, що конкуруватиме з тобою? Он, дивись, втратила ти назавжди свого стрункого красунчика. Він новенькою захопився.

      — Бісова чаклунка. У неї вогняні голки замість очей. За іншим разом я їй не банти, а вуха відірву. Однак… — Сурмач задумливо ділиться з подругою тривожними міркуваннями:

      — Здається, що мого портфеля вона і справді тоді не чіпала.

      — Як так?

      — Була попервах природно здивована, коли я підбігла.

      — Гарно маскується, паскудо.

      — Ні, це напевно був хтось зовсім інший.

ввечері, того ж дня

      — Агов, що робиш? — Головань телефонує Гумористові.

      — Збираюсь прибудовою займатися. А ти?