# 1–09

Розділ дев’ятий

Здивувати «божевільну»

влітку 1992-го року,

Євпаторія,

дитячий оздоровчий табір «Сокіл»,

директорська приймальня

      — Є до вас термінова справа, пане директоре. Надто серйозна, — звертається Дмитрик до сивої людини, що прямує до свого кабінету. Той ласкаво запрошує:

      — Проходь, якраз маємо кілька вільних миттєвостей, перед тривалою нарадою. Тебе як кличуть?

      — Дмитрик, — хвилюючись, малюк займає одне з пошарпаних, але приємно затишних крісел, — хочу переговорити з вами наодинці, як чоловік із чоловіком.

      Директор здивовано поглядає на хлопця:

      — Цікаво. Уперше за кар’єру доводиться стикатися із подібним проханням. Під час роботи, маю на увазі.

      Дмитрик сором’язливо бентежиться, і все ж таки запитує:

      — У вас є жінка, котру ви дуже-дуже кохаєте?

      — Звісно, — директор ще сильніше захоплюється відвертістю хлопця, — он, бачиш? Ми разом уже тридцять років майже, із моєю красунею.

      Вказує на світлину, що перебуває у витонченій рамці.

      — Тоді ви маєте знати, що жіноча стать полюбляє подарунки та будь-яку увагу до себе.

      — Маємо таку забаганку, — погоджується чоловік.

      — В мене теж є добрий товариш, неодноразово перевірений. Зараз перебуває поряд, у дівочому корпусі. Дуже тямуще дівча, але вона трохи божевільна. У хорошому сенсі, розумієте? Тож звичайні речі тут, напевно, не спрацюють. Збираюсь вчинити особисто для неї щось надто дивовижне.

      — Гарна справа, поважаю, — директор тисне хлопцеві руку, — чи, може, у такому разі звернешся до вожатої за доречними підказками? Бо я вже досить старий, на жаль, щодо романтичних пригод або залицянь.

      — Все ретельно розроблено ще за пів року, — заспокійливо переконує хлопчик, — навмисно вмовив наших батьків купувати путівки у відповідний регіон планети саме на цей час. Дівчиську нічого не казав, зберігаючи сюрприз у повній таємниці. Суто до завтрашньої дати. Підкреслюю, ніякі додаткові ідеї чи втручання не потрібні.

      — А на яку допомогу очікуєш?

      — На дозвіл головного керівника та його заступництво. І щоб певні вихователі наступної доби сприяли впровадженню мого задуму. Заради цього вони мають отримати відповідне розпорядження згори, тобто ваше, пане директоре.

      — Можеш змалювати в загальних рисах, у чому полягає твій план? Нерозголошення гарантую.

      — Так, слухайте уважно.

о п’ятій ранку,

дівочий корпус

      — Просинайся, Запорізька, — заспана вожата наполегливо торсає дівчинку.

      Підвівши голову, Дарина озирається навколо:

      — Навіщо сплячу дитину так рано турбувати? Кажіть негайно, або повбиваю всіх.

      — Тихіше, люба. Дівчаток розбудиш, що у твоїй кімнаті.

      — А чим я гірша за них? Учора зайве тістечко проковтнула?

      — Вдягайся та виходь до вестибюля. На вулиці ще досить прохолодно, тож враховуй. Бажано поквапитися, бо часу обмаль.

      Коли вихователька залишає кімнату, Запорізька знову кладе голову на подушку, однак цікавість таки перемагає:

      — Хтось точнісінько з розуму з’їхав, хай йому грець, — бурмотить під ніс, проте остаточно підводиться з ліжка, шукаючи на дотик власну сукню.

      — Крокуватимеш туди, — вожата ключем відчиняє замкнені двері та змовницьки вказує в бік узбережжя.

      — Піти втопитися, чи що?

      — Там провідаєш. Дехто очікує на тебе, поблизу моря.

      — Воно мені треба? Нісенітниця суцільна, чесно.

      Вихователька, даби покращити примхливій дівчинці настрій, додає:

      — Я тобі дуже заздрю, Дар’є.

      Запорізька знизує плечима від подиву та мовчки вирушає до вулиці. Двері одразу ж зачиняються, ніби хвіртка клітини:

      — Підняли посеред ночі, примусово відірвавши від тепленького ліжка, та й хутко вигнали на холодне подвір’я, немов того безхатнього цуценятка, поряд із травматологією. І чому тут заздрити, незрозуміло?

      Швидко подолавши відстань до спуску на пляж, помічає біля води Дмитрика, який уже чекає на неї:

      — Хто б сумнівався. Звісно, він.

      Щільніше загортається в кофтинку, позаяк сонце ще не зійшло, а з моря на світанку дме свіжий вітер, викликаючи легке мимовільне тремтіння. Поки наближається до хлопчика, попереднє роздратування випаровується, поглинене чудовим серпневим ранком у дбайливих долонях південного курорту.