# 1–08

Розділ восьмий

Ти мій герой

тиждень по тому,

у середмісті

      — Як дістатися сьомої травматології, чи не підкажете, тітко? — запитує Запорізька в жінки, що разом із нею тільки-но пересувалася тролейбусом, і теж зійшла на зупинці біля універмагу «Україна».

      — Йдемо, мені також у той бік. А ти кого відвідуєш, якщо не таємниця? Брата чи когось із родини?

      — Мого кращого друга, — пишається дівча, — нещодавно потрапили у велику халепу, на жаль. Доводиться позбавлятись отриманих пошкоджень.

      — Таке мале, а вже бігаєш по хлопців? — бавиться веселощами випадкова супутниця.

      Дарина трохи не задоволена тим, що незнайома жінка щойно використала огидне для неї слово «мале», однак загальний контекст бесіди містить, ймовірніше, схвалення, ніж спробу принизити, і тому дівча розсудливо вирішує утриматися від прояв категоричної незгоди.

      — Він у мене дуже гарний. От скажіть, кого треба вважати справжнім героєм? На вашу думку, тітко?

      — Космонавтів, вірогідно? Лікарів, що про нас турбуються? Пожежників та партизанів із розвідниками, чи як сама вважаєш?

      — В мене бабуся, до речі, лікарем «Швидкої допомоги» працювала. Завжди беру з неї приклад. І про космонавтів ви влучно згадали, надто гідна справа. Мій Дмитрик якраз і мріє опанувати цю професію.

      — Хлопець, якого невдовзі збираєшся відвідувати?

      — Так. А щодо партизанів із розвідниками трохи вагаюсь.

      — Поясниш?

      — Ненавиджу війну. Не тому, що дівчисько, а тому, що ніхто не має дозволу відбирати життя в іншої людини, будь-де й будь-коли.

      — А як же тоді впоратися зі свинособаками, що інколи трапляються на шляху?

      — Це доволі важке питання, — замислюється Запорізька.

      Мовчки подолавши значну частину подорожі, ніби прокидається:

      — Допоки не вирішила для себе, якому спонуканню треба надавати переваги. Чи помсті хижакам, чи випромінюванню світла.

      — Цікаве зауваження. Але я вже прийшла додому, люба. Тобі он туди, бачиш?

      — Ота багатоповерхівка?

      — Бажаю успіхів. А хлопцю одужувати.

      — Дякую, тітко.

      На невеличкій площі, навпроти головного входу до травматологічного відділення, спритно бігає безхатній собака, шукаючи їжі.

      — Який гарненький песик. Пухнастий та лагідний красунчик, хоча й надвеликий за розміром. Чимось схожий на мого іграшкового Джека, — не приховує захопленого подиву Дарина, милуючись твариною.

      Лізе до торби з гостинцями:

      — Дмитрик, напевне, не образиться, якщо відламуватиму шматочок ковбаски? Для бідної звірюки, що зголодніла. Гей, Барбосе! Киць-киць-киць, чи як там тебе треба кликати? Йди до мене, велетенський цуцику.

      Почувши аромат смачної їжі, песик радісно лине до дівчинки. Уже збираючись ковтати отриманий скарб, бажає з вдячністю, хоч на якусь мить, зазирнути в очі своєї годувальниці.

      Погляд безпритульного собаки та погляд Запорізької перетинаються, нібито електричні дроти з протилежними фазами. Песик страшенно здригається, із жахом стрімко відскакує убік. Починає гучно скиглити та злякано тікає геть, щосили прискорюючи біг.

      — От дурень! Від такого ласого щастя відмовився, — засмучується Дарина та розчаровано крокує до лікарні.

сьома травматологія,

дитяче відділення

      — Добридень, лицарю мого серця.

      — Що ти верзеш, Запорізька? Та і взагалі, звідки взялася? Хіба ж не мусиш зараз перебувати в школі?

      — Мушу, — всміхається дівча.

      Дванадцятирічний хлопець із ліжка поряд, у якого теж загіпсована та зафіксована в підвішеному стані зламана нога, відвертає голову кудись убік і старанно вдає, що засинає. Наче кажучи поведінкою, що у жодному разі не заважатиме сусідові з палати під час його романтичного побачення.

      — Проходь. Сідай поруч. Невже наважилася збігти з уроків?

      — Точно.

      — Навіщо? І хто тобі дозволив наодинці вирушати хтозна-куди? Аж до іншого району міста?

      — А хто ризикне перешкоджати мені відвідувати пораненого друга? Якщо чесно, нікому й нічого не казала. Зібралася та й поїхала.

      — Однаково бракує будь-яких правил та заборон, — несхвально бурмоче Дмитрик.

      — Точніше, спочатку відшукала вдома бабусин білий халат і вчора самотужки налаштовувала під свій зменшений зріст. Потім обережно провідала в сусідів, де ж вона розташовується, сьома травматологія. Проте намагатимуся встигнути повернутися додому не пізніше четвертої години.