# 1–01

Автор не дозволяє копіювати й розміщувати твір повністю або частково на будь-яких зовнішніх ресурсах за межами Букнет, незалежно від поточного статусу книги (платна чи безкоштовна). У разі виявлення порушень цієї заборони негайно вживатимуться певні дії та заходи на адресу порушників інтелектуальної власності.

«Вулиця Музична»

Розділ перший

Не мрій, бо станеться

1989 рік,

приватний будинок

на околиці Запоріжжя,

о восьмій вечора

      Сидячи на килимку, п’ятирічний хлопчик старанно будує з кольорових дитячих кубиків гігантську вежу:

    — А ось у цій частині астрономічного комплексу перебуватиме найголовніший телескоп планети. Для спостереження за Всесвітом.

    З іншої кімнати чутно бурхливу лайку:

    — З мене досить, обирай. Або сім’я, або кар’єра, — вигукує вкрай обурена мати Дмитрика.

    Врівноважений батько хлопчика вмовляє жінку, значно тихіше за неї:

    — Дуже жорстоко з твого боку. Я все життя чекав на запрошення. Ось воно, нарешті, надіслано. Другого подібного шансу не трапиться ніколи. Головна обсерваторія країни з її потужними можливостями, уявляєш?

    — Звичайні дурниці, — заперечує дружина.

    Чоловік уже втомився надавати будь-яку аргументацію:

    — Сходинки, що ведуть до неба. А там, ймовірніше, і «National Aeronautics and Space Administration» поруч, у кількох кроках. І якнайменше, співпраця з провідними в нашій галузі спеціалістами зі всього світу. Мої стародавні припущення щодо невідомої зірки здобуватимуть гідне підтвердження. Величезний крок уперед. Для людства, для удосконалення розуміння космосу.

    — Краще б наші особисті стосунки удосконалював, і розуміння. А у вільний час займався би досхочу своїми порожніми іграшками для дорослих.

    — Розрахувати самостійно, без потужностей, що надає призначення, просто нереально. Не вийде, аж ніяк. Скільки не намагатимуся.

    — Ти би попервах, бодай, свого сина навчив рахувати. Хоча б до ста. Чи для цього теж потрібне чиєсь зовнішнє втручання? Летючих тарілок, наприклад? Кухонних або сервізних, маю на увазі.

    — Моя новітня теорія створить землетрус у науковій спільноті.

    — Вона його вже створила. У моєму мозку.

    Кілька годин тому, у супроводі батька повертаючись додому, Дмитрик помітив, що дитячий гральний майданчик, розташований на просторій галявині поряд із будинком, щойно пофарбували. Скористатися ввечері улюбленим місцем відпочинку, на жаль, сьогодні не склалося.

    Саморобна вежа з кубиків трохи відвернула, дав змогу тривалий час зосереджуватися на справі, що захоплює. Але тепер, через завершення цікавого будівництва, хлопчик відчуває злість стосовно сварки батьків. Він фізично не витримує ваги чималої напруги, яка вирує в повітрі, та намагається запобігти впливу неприємних думок:

    — Татку, можна піти до подвір’я?

    — Вже смеркає, — стурбовано втручається мати.

    — Від паркану нікуди. Домовились, Дмитре?

    — Гаразд, татку. Я лише в небо подивлюся. На місяць та сузір’я.

    — Іди.

    Біля вікон приватної домівки однаково гарно чути батьківське сперечання. Заради уникнення прослуховування лайки, Дмитрик швидко лине до паркану. Відчинивши хвіртку, опиняється на вулиці. Знаходить собі затишний куточок між двома деревами.

    — Чому матуся не дозволяє татові влаштуватися на нову роботу? — хвилюється за батька.

    З боку перехрестя трохи чується вкрадливий шурхіт чи незвично моторошне шарудіння. Щось незрозуміле поступово наближається. Хлопець того не помічає, бо його цілковито поглинають мрійливі міркування:

    — Я б теж хотів винайти астрономічну новину. Зробити якесь величне відкриття.

    Усунувшись від дерева, різко видається вперед, спрямувавши погляд до неба, та побожно шепоче:

    — Космосе, обдаруй мене зіркою, будь ласка!

    Непоміченою плямою загрозливе «щось» невпинно насувається на хлопця, бо «воно» теж його анітрохи не бачить, через занадто поганий зір. Неминуче зіткнення стає справжньою несподіванкою для обох. Хлопець відлітає до стовбура дерева, добряче вдарившись головою. А загадкове «щось», у вигляді жвавої п’ятирічної дівчинки, наразі лежить на асфальті. З обдертими вкотре за поточний тиждень колінами.

    Першим до тями приходить Дмитрик:

    — Дурепо, хай тобі грець. Зовсім повилазило? Куди преш? Дивитися треба під ноги, а ти несешся, наче божевільний вітрюган.

    — Вибач, не помітила. Мені теж доволі боляче.

    — Брешеш.

    — Ніколи. Люто ненавиджу брехню. Здається, знову коліна розбила. Кров тече, бачиш? У тебе є зайва хустка?