Глава 4. Пан Каспар

Старий шкільний вчитель жив неподалік від майстерні, і свого часу товаришував з дідом Райдена. Частенько вони до ранку засиджувалися, доводячи до ладу винаходи старшого Емерісона. Під час навчання в університеті хлопець також іноді звертався за допомогою до пана Каспара, коли якийсь особливо впертий камінчик не бажав огранюватися як по підручнику.

Дорогою до вчителя він раз по раз діставав ту скандальну вуглинку, яка так образила Дідріка. Камінчик м’яко виблискував проти сонця, і уява ювеліра вже малювала можливі обриси майбутньої прикраси.

– Ти могла б бути основою для камеї з білим силуетом з коралів… А може ти мрієш бути головним камінням в розкішному кольє чи діадемі? Навіть шкода, що ти не така коштовна, як мої улюблені сапфіри або перлини! – пробурмотів він собі під ніс, пильно вдивляючись у кострубаті боки. – Побачимо, що скаже пан Каспар. Можливо, навіть таку вуглину як ти можна ще довести до пуття... Хоча, ти таке страшко, якщо чесно…

Вчитель зустрів його привітно.

– Оце так, хто до мене завітав! Мені здавалося, що ти вже магістр, і у порадах старого майстра потреби немає! –невисокий сивочолий старигань з яскраво-блакитними очима посміхнувся Райдену, вказуючи тому на крісло біля письмового столу. Стіл був завалений відкритими фоліантами, настільки старезними на вигляд, що здавалося, чхни поряд з ними, і вони перетворяться на порох. Збоку притулилися стопки чистого і списаного паперу, перо та чорнильниця.

– Ось, бачиш, проводжу дослідження на прохання одної ясновельможної особи, – вказавши на безлад на столі, промовив вчитель, маневруючи серед пошарпаних верстатів, які стояли прямо посеред кабінету. – Ти ж знаєш, я якось написав трактат про історію родових діамантів одного маркіза? Мене після цього Його Величність нагородив званням «Знавець діамантової геральдики», так… Відтоді наші дворяни частенько прохають мене дослідити історію їх фамільних коштовностей.    

Райден співчутливо кивнув. З моменту написання його дипломної роботи на звання Магістра пройшло два роки, а мозолі на пальцях від пера зійшли лише нещодавно. Так що рішення вчителя додати собі клопотів з писаниною заслуговувало на повагу одним своїм існуванням.

– Годі про мене, в тебе що сталося? Минули ті часи, коли ти просто так заходив у гості. Особливо після того, як «Кавова сова» відійшла Тріші від її матері, – старий хитро примружив очі, побачивши рум’янець на щоках хлопця.

– Оце ось сталося, – і на стіл з мішечка вислизнув чорний камінчик.

На хвилинку Райдену здалося, що пану Каспару забракло повітря. Він стояв, наче соляний стовп, і лише погляд його ставав ще яскравіше.

– Яка краса! – нарешті видихнув він, пильно вдивляючись у камінь. – Як він до тебе потрапив?

– Кур’єр приніс, без імені замовника і зворотньої адреси.

– Дивина, та й годі. Така рідкість, і без хазяїна?

Хлопець з сумнівом глянув на майстра. – Рідкість? Ми з Трішею спершу сплутали її з вугіллям.

– Оце невігласи! Ти лишень подивися на неї! Це вже шедевр, а що буде, коли ти її ограниш!

– Де шедевр? Вона схожа на… та на вуглину вона схожа! І чому я? Я замовляв сапфіри, а це каміння взагалі потрапило у руки випадково! – Райден навіть замахав перед собою руками, переконуючи навіть не вчителя, а самого себе, що таке завдання йому не потрібне.

– Запам’ятай, юначе, випадковості не випадкові, – промовив старий, йдучи до свого робочого столу. – Цей камінь потрапив до тебе не просто так, і я впевнений, що саме ти зможеш його обробити так, як треба.

– Майстре, є набагато досвідченіші ювеліри, а я навіть не маю уявлення, що це за камінь!

– Ну то понишпори у бібліотеці, здивуєшся, це я тобі гарантую! І до того ж, у тебе є уява! А що я тобі завжди казав про огранювання?

– Це перш за все творчість, а вже потім техніка, –  втомлено зітхнув Райден.

–  І хто зможе творчо підійти до цього дива? Оті традиціоналісти? –  і пан Каспар обурено махнув рукою у сторону сьогоднішнього випуску газети, який лежав на столі. – Ти пам’ятаєш, скільки років ви вивчали стандартні види огранки?  

– Чотири, – невпевнено промовив хлопець.

–  З половиною, зауваж! А фантазійні? Хоча, можеш не відповідати, сам скажу. Місяць! Бо нетрадиційно, вимагає уяви, що є не в кожного, і потребує часу. А хто згоден витрачати час на обробку одного великого каменю, якщо можна його розпилити і з нього за два дні зробити три стандартних? Не був би ти онуком Густава, я б сам спробував узятися за це чудо. А так хоч надія є на родинну творчу жилку!  

Райден зрозумів, що зачепив улюблену болючу тему вчителя, і розмова ця може тягнутися до вечора, як полюбляли дискутувати пан Каспар з його дідом. Але раптом старий обірвав монолог і промовив:

– Тобі до рук потрапило велике диво. Ти навіть не уявляєш, як тобі пощастило! Шкода, що ти дивишся лише назовні, але згодом побачиш, наскільки воно прекрасне. Треба лише докласти зусиль, терпіння, і багато любові. Так-так, любові. До своєї справи, до самого процесу обробки, і до цього маленького майбутнього шедевру.